Читати книгу - "Чайна М'євіль. Вокзал на вулиці Відчаю"

це єдина сила, котра завжди зможе... наповнити тебе. А що більше ти літаєш, то маєш більше кризової енергії, котра дає змогу ще більше літати... В будь-якому разі, теорія така...

Але якщо чесно, Яґу, йдеться про щось значно масштабніше. Якщо я справді зможу знайти спосіб, яким ти зможеш віднайти свою кризову енергію, тоді, відверто кажучи, твоя проблема стає доволі дріб’язковою. Ми говоримо про сили й енергію, які можуть цілком змінити... все...

Повітря застигло від неймовірної ідеї. Брудне оточення складу здавалося занадто маленьким і нікчемним для такої розмови.

Айзек визирнув у вікно на огидну новокробузонську ніч. Місяць та його доньки спокійно танцювали вгорі. Доньки, менші за батька, та більші за зорі, світили яскравим холодним світлом. Айзек думав про кризу.

Нарешті Яґарек заговорив:

— А якщо ти правий... я зможу літати?

Айзек розреготався від раптової банальності.

— Так, так, приятелю. Якщо я правий, ти знову полетиш.

Розділ п’ятнадцятий

Айзек не зміг умовити Яґарека залишитися. Ґаруда не пояснив причин. Він просто майнув у вечірню імлу, жалюгідний вигнанець, котрий, попри всю його гордість, пішов спати в якусь канаву чи комин. Він навіть поїсти відмовився. Айзек стояв у дверях і дивився, як той ішов геть зі складу. Темна ряднина вільно звисала з дерев’яного каркаса, з фальшивих Яґарекових крил.

Постоявши трохи, Айзек зачинив двері. Він пішов до себе й спостерігав, як на поверхні Іржі пропливають вуличні вогні. Він підпер голову руками й прислухався до цокання годинника. Крізь стіни проникали звуки нічного міста. Чулося меланхолійне ревіння машин, кораблів і заводів.

Унизу конструкт Девіда й Лубламая вицокував у такт з годинником.

Айзек зняв зі стін свої ескізи. Ті, що здалися непоганими, запхав у натоптаний портфель. Інші, критично оглянувши, відправив у смітник. Лігши на своє кругле черевце, він поліз під ліжко й витяг звідти запилену рахівницю й логарифмічну лінійку.

«Що мені треба, — подумав він, — так це піти в університет і винести одну з їхніх різницевих машин». Це нелегко. Охороняють такі предмети вкрай ретельно. Йому раптом спало на думку, що випаде нагода самому оглянути їхні охоронні системи: завтра він збирався навідатися в університет і поговорити зі своїм ненависним начальником Вермішанком.

Останнім часом він не те щоб завалював Айзека роботою. Минуло декілька місяців з тих пір, як він отримав листа, написаного убористими маленькими літерами, в якому значилося, що його послуги необхідні для дослідження якоїсь малозрозумілої і, певно, безглуздої теорійки. Айзек ніколи не міг відмовити таким «проханням». Відмовитися означало ризикувати привілеями доступу до університетських ресурсів, а отже — й до розмаїття наукового обладнання, котре він цупив у вільний час. Вермішанк не робив жодних спроб обмежити Айзеку доступ, попри вельми прохолодні професійні стосунки й те, що він, напевно, звів докупи факти зникнення матеріалів і розклад дослідницької роботи Айзека. Чому, Айзек не знав. «Можливо, щоб отримати наді мною владу», — подумав він.

Йому спало на думку, що уперше в житті він шукає зустрічі з Вермішанком, однак тепер цього конче треба. Будучи повністю відданим своєму новому підходу, своїй теорії кризи, він не міг геть відмовитися від більш узвичаєних технологій, як-от поробництво, не порадившись щодо Яґарекової справи з провідним тавматургом міста. Це було б непрофесійно.

Айзек зробив собі бутерброд і чашку шоколаду. Подумки збирався з силами перед зустріччю. Він не любив Вермішанка через низку причин. Одна з яких — політична. Зрештою, біотавматургія — лиш елегантний спосіб описати царину знань, одним із застосувань якої було розтинати й відтворювати плоть, з’єднувати її в неочікувані форми, маніпулювати в межах, диктованих лише багатством уяви. Звісно, такі методи мали й цілющу дію, але це не було їх основним призначенням. Ніхто, без сумніву, не мав жодних доказів, але його геть не здивувало б, якби деякі з досліджень Вермішанка проводились у каральних фабриках. Вермішанк уважався майстерним скульптором тіла.

Раптом загупали в двері. Айзек здивовано підвів очі. Майже одинадцята. Він відклав вечерю набік і поспішив униз. У дверях стояв розбурханий Щасливчик Ґазід.

«Що за біс?» — подумав Айзек.

— Зак, брате мій, мій... нахабний, незграбний... найдорожчий... — верескнув Ґазід, як тільки забачив Айзека. Він замовк, підшукуючи наступні приклади алітерації. Айзек затяг його всередину, бо на тому боці вулиці запалили світло.

— Щасливчику, срака ти впорота, чого прийшов?

Ґазід квапливо крокував туди-сюди по кімнаті. Широко відкриті очі, здавалося, випадуть з орбіт. Вочевидь, тон Айзека його образив.

— Легше, брате мій, не гарячкуй, чого такий злий, га? Я шукаю Лін. Вона тут? — Він уривчасто захихотів.

«Он воно що», — подумав Айзек. Це був тонкий лід. Щасливчик належав до світу Салакуських Полів, він знав неоголошену правду про Айзека й Лін. Але тут не Салакуські Поля.

— Ні, її тут нема. А якби й була, то це не дає тобі жоднісінького права заявлятися сюди посеред ночі. Нащо вона тобі треба?

— Її нема вдома. — Ґазід розвернувся й почав підніматися сходами, продовжуючи говорити з Айзеком, не повертаючи голови. — Я просто був неподалік, але вона, я бачу, вдарилася в мистецтво, ге? Вона мені винна гроші, комісійні, за те, що знайшов їй нічогенький підробіток. Не знаєш, де вона, га? Мені треба доза...

Айзек роздратовано труснув головою й погнав услід за Ґазідом.

— Ти, бляха, про що? Який підробіток? Вона зараз займається своїми справами.

— Ага, звісно, аякже, точно так, — погодився Ґазід якось розгублено, мов у гарячці. — Але вона винна мені гроші. Я у відчаї, Зак... Позич нобля...

Айзек починав сердитися. Він згріб Ґазіда в оберемок і струснув ним. У того були кістляві наркоманські ручки. Він лише слабко пручався в Айзековій хватці.

— Слухай ти, срантя мале. Яка нафіг ломка, якщо ти так обдовбався, що ледь на ногах стоїш. Як ти смієш вриватися в мій дім, сцяний ти обдовбок...

— Гей! — раптом вигукнув Ґазід. Він глузливо подивився на Айзека, перервавши його словесний потік. — Лін тут зараз нема, але мені треба чимось закинутись, і ти маєш мені допомогти, інакше не знаю, що я можу бовкнути. Як не Лін, так ти можеш мені допомогти, наш лицар у лискучій броні. Її любчик-жучик. А вона твоя жучка...

Айзек заніс назад м’ясистого кулака й зацідив Щасливчику Ґазіду в лице так, що хирлявий чоловічок покотився.

Шокований Ґазід кувікнув з переляку. Він газонув п’ятами по дерев’яній підлозі й поліз рачки по сходах. З носа цебеніла