Читати книгу - "Королівство Крижаного Полум'я. Частина 1 - Обрана, Svitlana Anosova"

Глава 45: Перший справжній сніданок

Перші промені зимового сонця ледь торкалися кришталевих вікон великого залу для сніданку, відбиваючись на білосніжній скатертині та золотих оздобах посуду. Після кількох днів розлуки Ервін і Августа вперше сиділи разом за довгим столом. Тиша між ними не була важкою – радше очікувальною, трохи незвичною, ніби обидва ще не знали, як правильно поводитися в цьому новому, спокійному моменті. 

На столі перед ними стояли апетитні страви, що здавалися маленьким святом серед холодного королівства: ягоди, кремові десерти, тости з тонкими пластинками м'яса, золотисті булочки, пухкі пиріжки. Але найбільше уваги привертали маленькі тістечка, покриті легким сніжним шаром цукрової пудри. 

Августа помітила їх і нахилилася трохи ближче, уважно розглядаючи. Її очі блищали цікавістю, хоч вона намагалася зберігати звичну стриманість. 

— Це не просто тістечка, — сказав Ервін, помітивши її зацікавлений погляд. Його голос був теплішим, ніж зазвичай. М’який, заспокійливий, навіть ніжний. — Це гордість нашого королівства. Рецепт зберігається століттями, і більше ніде в світі ти не знайдеш таких. 

Він узяв одне з тістечок і, замість того щоб просто вказати на нього, обережно поклав на її тарілку, немов це була щось більше, ніж просто їжа. 

— Спробуй, — його погляд спіймав її. — Вони робляться з найніжнішого морозного крему, який можна виготовити тільки в найхолодніші дні. 

Августа піднесла шматочок до губ і повільно скуштувала. Морозний крем був несподівано ніжним, не холодним, а легким, з нотками меду, лісових ягід і чогось крихітного, льодяного, майже казкового. 

Її очі на мить заплющилися – від задоволення чи здивування. 

— Це неймовірно, — прошепотіла вона, розглядаючи тістечко так, ніби вперше пробувала щось справді особливе. 

Ервін усміхнувся. Не звичайною стриманою усмішкою, а справжньою, майже розгубленою. 

Він ловив кожну її реакцію, кожен рух вій, ледь помітний рум'янець від тепла приміщення, як вона несвідомо провела пальцями по губах, прибираючи крихти. 

Це був не просто сніданок. Це був момент, коли він зрозумів: вона дійсно тут. І вона не боїться цього місця так, як раніше. 

— Тепер ти розумієш, чому я їх люблю? — запитав він, нахиляючись трохи ближче. 

Августа підняла погляд. У її очах було тепло, яке він не бачив раніше. 

— Тепер я розумію не тільки смак цих тістечок. Я розумію тебе. 

Його серце завмер. 

Зовсім трохи. Але достатньо, щоб це відчувалося. 

Він глянув убік, ховаючи задоволення за звичною маскою стриманості. 

— Ти пізнаєш моє королівство, Августо, — сказав він, знову повертаючи до неї погляд. — Але ще більше — ти стаєш його частиною. 

Вона не відповіла одразу. Але її рука, що залишилася на столі, рухнула трохи ближче до його. 

Тепло. 

Зовсім непомітний жест. Але для нього він був важливішим за будь-які слова. 

Після сніданку вони вирішили вийти на свіже повітря. 

Зимове сонце сліпило очі, а сніг під ногами м'яко рипів. Ервін показував Августі куточки замку, які він пам’ятав ще з дитинства – засніжені сади, старі балюстради, приховані арки, де він колись грав, ще не знаючи, що стане королем. 

Він хотів, щоб вона побачила не тільки холодну велич Північного замку, а й його душу. 

— Тут я часто ховався від обов’язків, коли був хлопчиком, — визнав він, зупинившись біля старого фонтану, на якому тонким шаром льоду лежали сніжинки. 

Августа сміялася, слухаючи його дитячі спогади, коли раптово її ноги послизнулися на вкритій льодом доріжці. 

Але вона не впала. 

Бо його руки вже були там. 

Одна – міцно обхопила її талію, інша – притримала за руку. 

Тепло. 

Її очі ближче, ніж будь-коли. 

Її дихання відбивається у холодному повітрі. 

Її руки мимоволі стискають його плащ, ніби шукаючи рівновагу не тільки тілом, а й чимось глибшим. 

Секунда, що затягнулася у вічність. 

Вона дивилася на нього. 

Він не міг відвести погляду. 

Августа ледь усміхнулася, відчуваючи легке тремтіння в руках, і в її очах з’явилося щось нове. 

— Ти знову врятував мене, Ервіне. 

Його губи ледь торкнула усмішка. 

— І буду робити це щоразу, коли ти потребуватимеш. 

Але він не відпустив її одразу. 

Щось у ньому змінилося в цю мить. 

Щось важливе. 

Він не хотів більше тримати дистанцію. 

І він знав, що вона теж цього не хотіла. 

Це був день, коли вони справді наблизилися один до одного. 

Це був день, коли холодне королівство стало для неї теплішим. 

Це був день, коли його серце, вперше за довгі роки, почало танути.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍