Читати книгу - "Це вище небес та сильніше нас, Анжеліка Горан"

Ревнощі

   — Бісів вилупок! — Кричав Ден, поціливши кулаком у щелепу своєму заклятому ворогу.
   Антон не залишив це без відповіді. Сіпнувшись у бік хлопця, він схопив того за край футболки й потягнув до себе. — Підбирай слова, інакше пожалкуєш! — Вигукнув прямо в обличчя Денису.
   — А то що? Тут немає напоїв в які б ти міг щось підсипати.
   — Зупиніться! — Я підлетіла до них, змушуючи привернути на себе увагу.
   — Чому ти з ним?! — Голос Дена бринів від страждання.
   Антон випрямився й зверхньо поглянувши на Гончарука молодшого, гидливо промовив. — Вона варта більшого, ніж може дати їй такий бабій як ти, Денчику. А я, на відміну, від тебе розгледів у цій дівчині справжній вогонь, котрий тепер горітиме лише для мене. — Він упивався своєю примарною перемогою. Примарною, бо я все одно мала почуття до Дениса, і Антон не міг цього не розуміти. Однак бажання показати себе в більш виграшному світлі затьмарило голос розуму.
   Слова мого супутника потрапили прямо в ціль — маска гніву спотворила вродливе обличчя Дена. Він нічого не відповів, а з розмаху вдарив Антона в ніс. Той не лишився осторонь й попри тонку цівку крові, вдало поцілив у ліву вилицю опонента. Я з жахом спостерігала як два хлопці товкли один одному пики.
   На якусь мить в мене перехопило подих від напруги, а страх обхопив нутро своєю крижаною рукою. В голові пульсувала думка, що потрібно зупинити їх. Однак я не могла навіть поворухнутися, оскільки пригадала те, як дядько Степан бив маму...
   Тим часом напруга зростала. Денису вдалося збити з ніг суперника, і зараз він притискав його коліном до землі. Розмахнувшись, хлопець бив Антона кулаком по обличчю. Та перевага не довго була на його боці. Фортуна дама примхлива, тому вона обрала собі нового фаворита.
   Син Генпрокурора вдарив Дена головою прямісінько в адамове яблуко, коли той нахилився до нього, щоб прошипіти погрозу. Інстинктивно вхопившись за уражене місце, мій колишній на кілька довгих секунд втратив концентрацію, через що був повалений на землю. Тепер Антон височів над Денисом. Хлопець розмахнувся для нового удару, але Ден встиг спіймати кулак у повітрі.
   Так більше не могло продовжуватися, тому я голосно закричала, падаючи на коліна. — Досить! Припиніть, прошу... — Мене трусило, немов у лихоманці. А перед очима картини минулого перепліталися із сьогоденням. — Будь ласка... — Долоні важко лягли на землю, пальці судомно стискалися й розтискалися, а нігті впивалися в траву все глибше та глибше.
   Моїх плечей щось торкнулося. Я підняла голову й зустрілася поглядом з тим, до кого линуло серце, для кого співала душа. Деякий час між нами панувала тиша.
   Денис не витримав цієї мовчазної дуелі, він притис мене до грудей та лагідно погладив по спині. Хлопець шепотів щось, але настільки тихо, що я нічого не могла почути.
   Від цієї раптової близькості всередині мене все стислося, немов у блаженному екстазі. Думки, що не давали спокою ні на мить, кудись поділися, залишивши по собі порожнечу. Та не ту, яка топить в океані відчаю, а ту, котра дарує спокій та гармонію.
   Не знаю скільки часу ми просиділи на землю. Ба більше, я навіть не помітила того, як Антон поїхав. Можливо, він і намагався зі мною поговорити, але я перебувала далеко звідси. Тобто моє тіло все ще тулилося до гарячих грудей Дена, проте все інше ширяло в небесах. Навіть не так. Моя душа відпочивала вище небес. Там, де немає нікого, де панує спокій та умиротворіння...
   Немов прокинувшись від прекрасного сну, я поворушила пальцями. Відірвавши голову від міцного плеча, зазирнула в небесні очі, котрі стали для мене такими рідними й потрібними.
   — Дякую. — Безсило прошепотіла, повільно видихаючи повітря.
   — Не варто. Понад усе на світі я жадаю повернути щасливий блиск твоїм очам, тож зроблю все що в моїх силах для цього. — Він нахилився ще ближче, його вологі вуста були всього в декількох сантиметрах від моїх власних.
   Знайомий аромат апельсина та шкіри проник глибоко всередину мене, огорнув кожну клітину й затуманив мізки. Мною заволоділо нестримне бажання, котре ледве вдавалося контролювати.
   — Ні. — Скоріше для себе, промовила я.
   Підвівшись на тремтячих ногах, дозволила собі востаннє поглянути на Дена, перш ніж залишила його на самоті.

***
   Ранок суботи постукав у вікно сонячним променем. Я поволі потягнулася на ліжку та розплющила спочатку одне око, а згодом й інше приєдналося до свого товариша.
   Поглянувши на білу стелю зі світло-золотими крапельками, згадала про майбутнє побачення з Антоном і спіймала себе на думці, що  зовсім не хочу нікуди йти. Тим паче не знаючи куди саме.
   Хлопець вирішив зробити мені сюрприз, тож як би я не випитувала, відмовлявся розповідати. Він вбив собі в голову, що мене обов'язково потрібно дивувати, тому про побачення я знала тільки те, що воно буде сьогодні.
   Крім цього юнак часто мені телефонував. Не скажу, що ці розмови приносили безмежне щастя, але допомагали не думати про того, хто прописався в моєму серці на пмп*.
   До речі, Ден, неначе охолонув. Він майже не дивився на мене, коли ми були разом на кухні чи деінде. Немов не було між нами ніяких почуттів, а я сама собі все це придумала. Зізнаюся, я відчувала біль через це, та не подавала вигляду, тримаючи голову високо піднятою.
   Сестра Дена Мілана якийсь час намагалася врятувати наші стосунки, але зовсім скоро зрозуміла, що це гибле діло й опустила руки. На щастя, наші з нею дружні стосунки не постраждали. Ми часто гуляли разом чи спілкувалися про все на світі, але жодного разу не згадували Дениса. Не змовляючись, ми обидві уникали розмов про нього, немов юнак був тим, чиє ім'я не можна промовляти вголос, щоб не накликати біду.
   Що ж до Олени, то вона не змирилася з думкою про наші з Антоном стосунки. Подруга вважала, що я роблю величезну помилку й маю розповісти про погрози вітчима Кирилу Віталійовичу, а не розраховувати на допомогу розбещеного мажора. А саме так вона й називала Антона поза очі. Дівчина зовсім не вірила в чисті почуття хлопця, а навпаки — вважала, що він ще покаже себе, але тоді вже буде занадто пізно щось змінити.
   А життя не стояло на місці, впевнено крокуючи в невідомому напрямку. Невідомому, бо я не знала чого очікувати в майбутньому. Сподівалася лише, що гірше, ніж зараз вже не буде. А ще, боялася повертатися до свого минулого життя без Дениса. Зараз, звісно, ми не разом, але принаймні я можу бачити його, знати, що з ним все гаразд...
   Легенько струснувши головою, я змусила себе не думати про Дена. Можливо, в мене вийде побудувати теплі стосунки з Антоном, але тільки в тому випадку, якщо я перестану постійно згадувати свого колишнього.
   Покинувши теплу постіль, привела до ладу свій зовнішній вигляд та почалапала на кухню. Поснідавши яєчнею з помідором та запивши все зеленим чаєм зі шматочками полуниці, повернулася до кімнати. Цей день я бажала провести за читанням книги, до якої ніяк не доходили руки.
   Чудова історія кохання демонічного принца Люцифера та Лілі, дівчини, що на одну половину янгол, а на іншу — демон. Любовне фентезі з пригодами та романтикою — саме те, що потрібно для того, щоб знову повірити в справжнє кохання. А це ще й перша книга трилогії Темрява... Ммм... Мене чекає фантастична подорож до чарівного світу надприродних істот.
   — Принц ночі*. — Прочитала вголос назву книги на обкладинці та посміхнувшись власним думкам, поринула у світ магії й чар. Від читання відривалася ненадовго, тільки для того, щоб попоїсти чи випити води.
   Незчулася як минув день. Ось нещодавно почала читати, а вже п'ята година вечора. О сьомій по мене заїде Антон, тож потрібно починати збиратися. Чи трішечки почитати? Вирішила все ж прочитати ще декілька розділів.
   О шостій годині, я зрозуміла, що вже точно пора збиратися. Спершу прийняла контрастний душ, а потім зробила макіяж та одягнулася.
   Попри те, що зі зборами я впоралася швидко, результат мені подобався. Чорна сукня з пишною спідницею до колін та корсетом чудово гармоніювали зі стрілками на очах та червоною помадою на губах. Моє довге волосся рудим полум'ям спадало на відкриту спину й плечі. А незамінні чорні босоніжки на високій танкетці та золота підвіска з червоним рубіном вдало завершили образ.
   І тільки я сіла на ліжко, телефон голосно запищав. Надійшло повідомлення від Антона.
   " Чекаю свою лялю..."
   Розмірковуючи над пунктуальністю хлопця, я покинула будинок. Вийшовши за ворота помітила вже знайомий мені сріблястий Макларен.
   Його господар вийшов мені назустріч, посміхаючись, немов кінозірка на врученні премії. Одягнений в усе чорне, він нагадував агента на спец завданні. Проте не можна не відзначити наскільки йому личив цей колір.
   — Ти прекрасна. — Хрипло промовив Антон, беручи мене під лікоть. — Занадто прекрасна.
   — І тобі привіт. — Ніяковіючи посміхнулася, відчуваючи як палахкотять щоки. Б'юсь об заклад, що вони зараз почервоніли немов маки.
   Антон відчинив переді мною дверцята автомобіля, запрошуючи сісти всередину. Коли ми зайняли свої місця, він, ніби ненароком нахилився до бардачка. Я миттєво відчула яскравий аромат бергамоту й дерева УД, що приємно лоскотав ніздрі.
   — Якщо ти не проти, то перед побаченням ми заїдемо в одне місце. Мені потрібно де з ким зустрітися. Це стосується твоєї проблеми. — Повідомив хлопець, дістаючи ключі з кишені. Він залишив у спокої бардачок та відхилився на спинку свого крісла.
   — Гаразд. — Погодилася я ще не знаючи чим закінчиться цей, на перший погляд, чарівний вечір.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍