Читати книгу - "За моїм щитом, Ханна Кір"

— Де, до біса, Лерон?! — вигукнув Фольк, відбиваючи удар важким молотом.

— Працює! — долинув голос Лерона з-за дерев. У повітрі пролунав вибух, і кілька нападників з криками відлетіли назад.

Він завжди тримався осторонь, використовуючи свою перевагу в далекобійній зброї. Арбалетна стріла опинилась в оці одного з нападників, ще одна знайшла шию іншого. Він швидко перезарядився і випустив ще дві, прикриваючи товаришів. Потім, коли група нападників кинулася в атаку, Лерон зашукав у сумці вибухове зілля, вихопив його і, не вагаючись, кинув просто в скупчення ворогів. 

Вибух оглушив мене, повітря наповнилося пилом і криками поранених.

Я виставила перед собою руку, відчуваючи, як на долоні жаром розливається Аркан. Шепіт зірвався з губ, і перед нами спалахнув напівпрозорий магічний щит. Стріли, що летіли в наш бік, зісковзували з його поверхні, залишаючи у повітрі тремтливі іскри.

— Кая, ще трохи, — гукнув Гарт, — тримай щит!

Гарт стояв біля мене, лезо його сокири здавалось наскрізь вимоченим в бурій крові. Ми разом зустріли нову хвилю нападників. Я ухилилася від удару списа, вдарила мечем по древку, зламавши його, а тоді відштовхнула супротивника плечем, дозволяючи Гарту розтрощити йому голову.

Колись таке видовище змушувало повертати сніданок. Що ж, це було давно.

Ройс і Фольк продовжували громити ворогів. Фольк знову змахнув своїм важким молотом, збиваючи двох нападників одразу. Один ще намагався піднятися, але Ройс майстерним рухом перерізав йому горло.

Лерон випустив останню стрілу і вже тягнувся до зілля, коли раптом один з нападників підкрався до нього з кинджалом. Я хотіла крикнути, але Лерон виявився швидшим: різким рухом він виплеснув ворогу в обличчя якийсь їдкий розчин. Нападник закричав, затуливши руками очі, і в наступну мить отримав удар арбалетом по голові.

Ми билися, поки останній нападник не впав у багнюку, хапаючись за розпорене горло. Ліс знову став тихим, тільки шум вітру і важке дихання чоловіків порушували мертву тишу.

Я провела рукою по обличчю, стираючи кров і піт. Серце калатало в грудях, але ми були живі.

— І що це було? — підняв брову Гарт.

— Хоч трохи веселощів, — в тон йому відповів Фольк. 

Що ж, тепер потрібно якось позбутися наслідків цих веселощів. Бо якщо до нашого послужного списку додасться вбивство двадцятьох ельданців, королівський суддя навіть оком не кліпне, віддаючи наказ про страту. Кожного з нас.