Читати книгу - "Темний світ. Рівновага"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Я не знаю, що ти робиш, але я тобі не дозволю це закінчити.
— Ти?!
— Не можна. Назад. Що ти робиш? Навіщо кров?
Він говорив і відтискав мене до стола, за яким сиділи охоронці. Стукіт кісточок припинився — вони більше не грали. Вони дивилися, завмерши, як статуї.
Мої пальці розтислися. Амулет упав на бетонну підлогу. Краплі крові падали поруч, за кілька сантиметрів, усе мимо, мимо...
— Що ти робиш, Дашо? Скажи мені! Що сталося? Скажи мені правду!
— Ти не можеш мені допомогти, Сем...
— Можу! Тільки скажи, що робити!
І тоді я заплакала.
* * *З одного боку балона був виписаний серійний номер, а з другого — містичні знаки й символи. Разом з візком, шлангом і манометром балон важив, напевно, кілограмів п’ятдесят, а його треба було тягти залізними сходами нагору.
Моя розсічена долоня була міцно перетягнута шифоновим шарфом. Моя воля була скріплена ніби невидимим дротом. Тепер я не могла збагнути, чому я погодилася слухатися Тіні, чому готова була стрибнути в портал, щоб виконати її людожерське завдання.
— Ми повинні витягти цю штуку на поверхню.
— Важка, зараза... А що це?
— Резервна кріогенна установка.
Охоронці знову грали в доміно. Здається, вони втратили всякий інтерес до того, що відбувалося.
— Усе ясно, — сказав Сем після паузи. — Отже, зробимо.
І він потяг візок з балоном до виходу.
Він був єдиний на світі. Більше таких немає. У підземеллі, де сидять дивні люди, де діється якесь казна-що, де я то цілуюся, то плачу, то стікаю кров’ю, — у цій божевільній і абсурдній ситуації він не почав допитуватися, що і як, і чи не з’їхала я з глузду. Він просто робив те, про що я його попросила.
Коридор ми подолали легко, все-таки балон був на коліщатах. Підніматися по залізній драбині, майже сторч, у темряві, з балоном на плечах, навіть Семові було нелегко. Я підсвічувала йому телефоном, я відтягла залізний люк, я перша вибралася на поверхню, і тільки коли Сем витяг балон — помітила дівча років десяти, яке стояло зовсім поруч і зацікавлено спостерігало.
— Лідери підземного забігу з перешкодами, — відхекуючись, сказав дівчинці Сем. — Команда диґерів «Бойові кроти»... Хочеш вступити в команду?
Дівча мов вітром здуло.
* * *У залі ресторану не було нікого. Офіціанти стояли біля стойки, нудьгували, дивилися на мене без інтересу — я в їхніх очах була не клієнт, а непорозуміння.
— Тут був чоловік...
— Недавно пішов.
— Коли?!
— З півгодини тому.
Це був удар. Я чомусь була впевнена, що Герман залишиться мене чекати, як обіцяв.
Я все-таки повірила обіцянкам Тіні?!
На веранді назрівав скандал. Адміністраторка наскакувала на Сема, як бойовий півень на індика:
— Негайно заберіть це звідси! А що, як це бомба?!
— А що, як це медичний прилад? — Сем незворушно всміхався. — Він мені необхідний за життєвими показниками...
Балон з облупленою фарбою на візку при денному світлі мав дивний вигляд і, мабуть, страшнуватий. Найменше він був схожий на медичний прилад.
— Я дзвоню в поліцію! — заявила адміністраторка.
— Не треба, — втрутилась я. — Ми вже йдемо.
— А серйозно, що це у вас? — запитав на виході охоронець.
— Резервна кріогенна установка.
— А-а, — сказав він з розумінням.
У мене в кишені курликнув телефон. Прийшло повідомлення.
Я знала, що там. І майже знала, що побачу на вкладеному знімку.
— Що сталося? — Сем поклав мені руку на плече...
Вони стояли внизу, на пристані, на Воробйовській набережній. Мама здавалася щасливою і п’яною. Її букет трохи прив’яв з ранку, але вона так само притискала його до грудей.
Я стисла в долоні свій кулон...
На маминому місці був обтягнутий чорною шкірою кістяк.
* * *— Останній рейс на сьогодні! — лунав над берегом жіночий голос, посилений мегафоном. — Остання прогулянка по Москві-ріці, підходимо по квитки в касу! Хто спізниться, чекає до завтра! Остання прогулянка на сьогодні!
Я побачила їх здалеку. Пароплав повільно відчалював від пристані. Я кинулася бігти, як не бігала ніколи в житті.
— Мамо!
Вона стояла поруч з Германом і, здавалося, не чула нічого навколо. Очі в неї були напівприплющені. Герман нависав над її плечем і їв шоколадний батончик. Дивився мені в очі і їв, повільно відкушуючи шматочок за шматочком.
— Не треба! — закричала я. — Стій!
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Темний світ. Рівновага», після закриття браузера.