Читати книгу - "Слова на вітер, Анні Ксандр, Софія Вітерець"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
– Ти чого? Боїшся? – от хитрунка. Думає, зловила.
– Та ні. Звідки ти оце взагалі взяла, – повністю заспокоївся, але даремно, бо переставши підтримувати себе на плаву, пішов на дно. Довелося швидко виправлятися ситуацію. – Погребли краще до берега, а то ще втомишся й доведеться тебе тягнути.
– Так-так, звісно, – без жодних суперечок погодила Айлін, підморгнувши.
І от ми вже сиділи на березі та грілися в останніх промінчиках сонця. Все було як тоді на скелі, за винятком того, що ми були вщент мокрі та не мали нічого окрім моїх футболки, телефона й в’єтнамок. Що з таким набором робити на безлюдному пляжі – гадки не мав, але було весело. Особливо, коли Айлін почала розповідати про дитинство і як вона вчилася плавати. Мене підбадьорював лиш її сміх, бо розумів, що я сьогодні поводився так, як дівчина у свої чотири. Не те, чим варто пишатися.
– Агов, вас підкинути? – почув трохи якийсь злий голос Кульбабки, після писку гальм його автомобіля.
– О, супер. Дякуємо, – першою підхопилася Айлін і поспішила зайняти переднє сидіння.
Я ж пішов слідом. Дико втомлений, але дуже радий Валєриній появі. Не уявляю, як би доплівся до готелю сам.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Слова на вітер, Анні Ксандр, Софія Вітерець», після закриття браузера.