Читати книгу - "Трон. Імперія фальшивки, Аліна Скінтей"

- 33 -

Не встигло сонце зійти, як все місто Косоволь було схоже на вулик, що гудів плітками про приїзд військових чаклунів. Присутність найкращих двох капралів королівських гільдій, схвилювало містян. Зацікавлені зіваки по кілька разів проходили повз вересового поля де чаклуни із двох різних гільдій розставляли шатро з ареною. Оголошення про відбір молодих магів без ліцензій, викликав не менший ажіотаж в обговорені. Одні через заздрощі обурювалися про вікове обмеження, інші із захватом очікували проведення відбору.

Коли на порозі «магічної крамниці Аберхат» з’явився капрал Даерон, Моріана зустріла його з теплою щирою усмішкою. Їй Адріан імпонував, чого не можна було сказати про Роувена.

— Вітаю, — сказав Адріан, йдучи до прилавка.

Підлога під його тяжкими кроками заскрипіла. Моріана вчора так була зосереджена на капралі Уайту, що зовсім не приділила належної уваги іншому капралу, чий батько був близьким другом її чоловіку. Лише зараз вона могла детально розглянути Даерона-молодшого.

 Як і всі військові чаклуни, Адріан був взутий у високі чорні чоботи на шнурівці які діставали практично його колін. Чаклуни гільдії Абраксас носили форму всіх відтінків синього, незмінною лишалася лише їхня емблема яка завжди кидалась в очі. В колі була зображена істота з людським тілом, але голова півня, а замість ніг - дві змії; в одній руці Абраксас тримав батіг, який символізував рух, а в іншій коло, що символізувало сонце.

Адріан носив завжди темно-сині штани в які заправлена такого ж кольору вільна футболка; чорна куртка яка мала срібну вишивку на комірі та шеврон який був закріплений на правому плечі.

— Приємно бачити вашу посмішку, — Адріан всміхнувся у відповідь жінці.

— Капрале Даерон, — Моріана не могла не всміхатися тому, хто був надто схожим а свого батька, — ви принесли офіційне запрошення моїй доньці, чи не так?

Аберхат всміхнулася ще ширше, Адріан був надто схожим на свого батька. При інших обставинах вона б запросила його на чашку м’ятного чаю, й розпитала б про його батька.

— Ваше містечко справді маленьке, плітки швидко поширюються. Та ви маєте рацію, я приніс офіційне запрошення.

— Вона не може відмовитися від участі?

Моріана знала відповідь, та все ж сподівалася на інші слова капрала.

— Це наказ короля. Нам лишається лише підкорятися.

Адріан дістав із внутрішньої кишені куртки золотого кольору конверт, й протягнув його хазяйці крамниці.

— Я їй передам.

— Дякую, — він всміхнувся, — хорошого дня.

— І вам.

Даерон збирався вже йти, але в останню мить круто розвернувся перед дверима.

— Пані Аберхат, а ваша донька дома?

В крамниці запало хвилинне мовчання, Моріана виважено споглядала на капрала, зважуючи слова.

— Капрале Даерон, — Аберхат робить невеличку паузу, підтискаючи сердито губи, — ви сумніваєтеся, чи я передам запрошення доньці?

Полум’я затремтіло в каміні, сила Моріани завжди відображалася і часом була не контрольованою. Це не лишилося без уваги Адріана, але він не подав зацікавлення.

— Ні-ні! Зовсім ні! Навіть натяку на сумніви не було.

— Тоді ви…

— Просто хотів побачитися з Сільсією, я їй дещо обіцяв, і маю намір дотриматися обіцянки.

Аберхат відразу змінилася в лиці, зникли насуплені брови та складка між ними, полум’я в каміні більше також не тремтіло.

— На краю містечка є озеро. Сільсія там тренується кожен ранок.  Орієнтиром вам послужать дерева магнолії. Вони висаджені біля дороги від крамниці й до самого озера.

Адріан ледь схилив голову на знак подяки Моріані і майже відразу рушив до озера. Аберхат відчувала дивну суміш почуттів до сина, чий батько колись перевернув її з чоловіком життя з ніг на голову. Моріана навіть уявити не могла, що одного дня доля зведе їхніх дітей ось таким чином. Темперамент та магія Аберхат, не давала їй приховувати свій настрій чи емоції, але мовчати вона вміла як і зберігати таємниці.

«Такі схожі і водночас такі різні», — думала Моріана про Адріана. — «Чому я думаю, що це знайомство не приведе ні до чого хорошого?!»

Жінка стисла конверт в руках, вглядаючись в букви на конверті.

***

Магнолії посеред літа не цвіли зовсім, але не в Косоволі. Далеке від столиці містечко дивувало не лише зачарованими декоративними деревами але  наявністю крамниці, в якій було достатньо зібрано різних магічних артефактів. Адріан не став виявляти зацікавлення, але він навіть неозброєним оком вбачав, що крамниця була не простою. Єдине, що не розумів Даерон, так це – «чому така крамниця лишалася без королівського нагляду; і власне чому король дозволяв існувати такій кількості магічних предметів в глушині». Питання Адріана лишалися без відповіді, але він й не прагнув її отримати саме зараз, залишив це на потім.

Пройшовши більше ніж двадцять хвилин, Даерон встиг помітити, що всі стовбури дерев магнолії мають ледь помітні пастельно-рожеві розписи рунами, завдяки яким дерева продовжували квітнути. Коли Адріан дійшов озера, він не став підходити ближче до Сільсії, вирішив спостерігати за нею з відстані.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍