Читати книгу - "Фатальне (не) везіння, Ірен Кларк"

35

Єва

 

Чоловіка викинули на вʼїзді в місто, як пакет з-під чипсів.

 

Ні, серйозно. Він навіть не встиг запитати, як повернутися додому, бо Льоша штовхнув його з машини з фразою:

 

— Вали, детективе Голмсе.

 

І все. Ми рушили назад на дачу, залишивши його перетравлювати життя.

 

Я сиділа в машині, дивилася у вікно й думала. Ніч сьогодні була якась важка. Ніби навіть повітря стало густішим, а уява малювала моторошні тіні між деревами.

 

Ми розслідуємо вбивство. Це вже навіть звучало абсурдно. Я, Андрій, Льоша, Лада. Здається, ще трохи — і у нас буде власний серіал на Netflix.

 

— Про що задумалася? — запитав Андрій, не відриваючи погляду від дороги.

 

— Про сенс життя, Всесвіт і те, хто ж убив Дмитра, — зітхнула я.

 

— Якщо знайдеш відповіді на всі три питання — скажеш.

 

— Ага. Тільки залишиться вирішити, який бонус вибрати: мільйон доларів чи вихідний у понеділок.

 

Андрій ледь помітно посміхнувся.

 

— Ну, вихідний у понеділок — безцінний.

 

Льоша, який дрімав на задньому сидінні, пирхнув.

 

— Та дайте поспати, філософи.

 

_____________

 

На дачі було тихо.

 

Ми сиділи у вітальні, розкидані по диванах і кріслах, ніби банда втомлених гангстерів після невдалого пограбування.

 

— Отже, — Льоша запустив руку в волосся, — хто міг найняти детектива?

 

— І чому слідкували не тільки за Дмитром, а й за Ладою? — додала я.

 

Андрій мовчав. Довго. Надто довго. Я навіть почала хвилюватися, чи він там не заснув із відкритими очима.

 

Але потім він нарешті видав:

 

— Ми не бачимо очевидного.

 

Всі замовкли.

 

— Ми зосередилися на Ладі, флешці й Артему, але не думали про особисте життя самого Дмитра.

 

Я перевела погляд на Ладу.

 

— Що ти знаєш про його особисте життя?

 

Лада знизала плечима.

 

— А мені було все одно.

 

Льоша присвиснув.

 

— Ось це емоції! Прямо історія великого кохання!

 

— Льошо, заткнись.

 

Він зобразив «все, мовчу», але його очі говорили: «ну, давай ще трохи повбиваємо один одного поглядами».

 

— Та все ж, — Льоша опустив ноги на стіл, ігноруючи мій вбивчий погляд, — замовника цікавило саме їхнє особисте життя. Значить, це повинна бути людина, якій це потрібно.

 

Андрій кивнув.

 

— Завтра зранку дізнаємося все про особисте життя Дмитра.

 

Всі погодилися і розійшлися по кімнатах.

 

______________

 

Я довго стояла під душем, поки гаряча вода змивала втому і сум’яття. Думала про цю історію, про те, у що ми вплуталися.

 

Думала про Андрія.

 

Чорт.

 

Я не встигла лягти у ліжко, коли почула стукіт у двері.

 

— Заходь, — буркнула я, навіть не дивлячись, хто це.

 

Він зайшов. Закрив двері. Я відразу відчула, що він щось серйозно обдумував.

 

— Я не знаю, що між нами.

 

Класний початок.

 

Я схрестила руки.

 

— І що буде далі?

 

— Не знаю.

 

— Ти взагалі щось знаєш?

 

Андрій подивився на мене так, ніби я його ляпасом врізала.

 

— Це не так просто, Єва.

 

— О, а для мене це, звісно, дитяча гра, — я різко піднялася. — Андрію, мені набридло. Або ти вирішуєш, що ми разом, або ти продовжуєш свою улюблену гру в «не знаю».

 

Він мовчав.

 

— Я даю тобі час до кінця розслідування. Я більше не витримую цієї дурні. Якщо ти мене кохаєш — ми разом. Бо мені байдуже, що там у тебе відбувається. Я приймаю тебе таким, який ти є.

 

Щось промайнуло в його очах. Але він нічого не сказав.

 

Просто пішов.

 

А я більше не могла заснути і вирішила піти випити води.

 

Дача вночі виглядала ще більш таємничо, ніж у день. Коли проходила повз терасу, то зупинилася.

 

І мало не вдавилася повітрям.

 

Льоша і Лада цілувалися.

 

Серйозно.

 

Вона обхопила його за шию, він притис її до себе. І виглядало це не так, ніби він хоче її вбити.

 

Я усміхнулася.

 

— Оце так поворот.

 

Розвернулася і пішла спати.

 

Бо, схоже, завтра буде ще цікавіше.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍