Читати книгу - "Тінь серед світла, Деріка Лонг"

Розділ 15

Оксана вийшла з клубу «Прайм», але серце її все ще билося у шаленому ритмі. Холодне повітря ночі не допомагало заспокоїтися.

Вона дістала телефон і набрала номер, який раніше дізналась у секретарки Мирослава. Гудки були довгими, і вона вже подумала, що слухавку ніхто не візьме, коли нарешті почула хриплий, трохи сонний голос.

— Оксано? — Андрій звучав здивовано.

— Нам потрібно зустрітися, — сказала вона швидко. — Це терміново.

— Щось сталося?

— Я поговорила з Соколовим.

На тому кінці лінії запанувала тиша.

— Ти що зробила?

— Будь ласка, Андрію. Я не можу це пояснити телефоном. Де ти зараз?

Він важко зітхнув.

— Добре. Давай у «Старий порт», двадцять хвилин. І не запізнюйся.

Оксана натиснула «Відбій» і поспішила до таксі.

«Старий порт» був одним із тих місць, куди люди приходили не за компанією, а за інформацією. Напівтемний паб із потрісканою дерев’яною стійкою та кількома столами у глибоких нішах. Тут можна було поговорити без зайвих вух.

Андрій вже чекав, коли вона зайшла. Він виглядав втомленим: світле волосся скуйовджене, темні кола під очима. На столі перед ним стояла склянка віскі.

— Сідай, — сказав він, не вітаючись.

Оксана сіла навпроти, відчуваючи його пильний погляд.

— Тепер розповідай.

Вона не зволікала. Розповіла про дзвінок Соколову, про зустріч у клубі, про те, що домовилася про два тижні.

Андрій дивився на неї так, ніби вона щойно сказала, що стрибнула з літака без парашута.

— Ти розумієш, що тільки що зробила? — його голос був спокійним, але в очах блищав гнів.

— Я дала нам шанс, — вперто відповіла вона.

— Шанс? Оксано! Соколов — це не та людина, яку можна переграти. Він розумніший за нас обох разом узятих.

— Але в нього є слабкі місця. Як у будь-кого, — сказала вона. — Нам потрібно знайти щось на нього. Щось, що змусить його відступити.

Андрій потер скроню, ніби в нього заболіла голова.

— Ти навіть не уявляєш, що просиш.

— Мирослав би зробив те ж саме для мене, — тихо сказала вона.

Андрій довго дивився на неї, а потім різко видихнув.

— Добре. Але якщо ми це робимо, ти повинна слухати мене. Без самодіяльності.

Вона кивнула.

— З чого почнемо?

Андрій на мить замислився, потім витягнув телефон і щось набрав.

— Є одна людина. Якщо хтось і знає щось про Соколова, то це він.

— Хто?

Андрій глянув на неї і криво всміхнувся.

— Його колишній партнер.

Зустріч була призначена на наступний день у старому складському приміщенні на околиці міста.

Оксана стояла біля входу, вдивляючись у темряву. Навколо були лише контейнери, закинуті автомобілі та відчуття небезпеки, яке не полишало її ні на секунду.

— Не подобається мені це, — пробурчав Андрій, стоячи поруч. — Якщо це пастка…

— Нам потрібна інформація, — відповіла вона.

Двері складу відчинилися, і на порозі з’явився чоловік. Високий, худорлявий, з коротким темним волоссям і пронизливими очима.

— Андрію, — сказав він. — Давно не бачилися.

— Влад, — сухо відповів Андрій.

Влад перевів погляд на Оксану і ледь помітно всміхнувся.

— Це та сама дівчина, через яку Мирослав став м’якшим?

Оксана стиснула губи, але нічого не відповіла.

— Нам потрібна інформація про Соколова, — прямо сказав Андрій.

Влад розсміявся.

— Ви не перші, хто цього хоче.

— Але ми можемо бути першими, хто щось зробить, — втрутилася Оксана.

Він подивився на неї з цікавістю.

— І що ж ти готова зробити?

— Все, що знадобиться.

Влад на мить замислився, а потім дістав із кишені флешку.

— Тут записи розмов, які можуть зацікавити потрібних людей. Але за це я хочу послугу.

— Яку? — недовірливо запитав Андрій.

Влад нахилився ближче, його голос став тихим.

— Соколов перейшов мені дорогу, і я хочу, щоб він нарешті отримав своє.

— Ми не вбивці, — холодно сказав Андрій.

— І я цього не прошу. Але якщо ви вже вирішили грати проти нього, то вам доведеться забруднити руки.

Оксана взяла флешку.

— Ми подумаємо.

Влад посміхнувся.

— О, я впевнений, що ви це зробите.

Вже в машині, коли вони їхали назад у місто, Андрій похитав головою.

— Це божевілля.

Оксана стиснула флешку в руках.

— Це наш єдиний шанс.

Вона знала, що тепер дороги назад немає. У неї є два тижні. І вона зробить все, щоб виграти цю гру.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍