Читати книгу - "До зустрічі ніколи, Меланія Арт"

Глава 2

Отже, вже п’ять днів як я розлучена жінка. Політ нормальний.

Звісно, подруга-депресія нікуди не поділася, та все ж в голові вже почало вимальовуватися щось схоже на план, як далі жити.

По-перше, якщо не вийшло зробити зміни у зовнішності, то я вирішила піти іншим шляхом – розпочала ремонт в квартирі.

Це сталося два дні тому. Я сиділа і дивилася “Щоденник Бріджит Джонс”, а потім вирішила, якщо Бріджит не опускала руки, то і я не буду. У кращих традиціях цієї неймовірної білявки я організувала собі келих вина і почала думати, як тепер стати на шлях до щастя. Думала-думала, аж тут зрозуміла, що мені щось заважає…

І точно! Атмосфера вдома не відповідала моєму рішучому настрою!

Тут потрібно пояснити. Я вже згадувала про те, що однокімнатна квартира, в якій я зараз проживаю, належить моїй бабусі. Вона декілька років тому вирішила переїхати в село, щоб більше перебувати на свіжому повітрі, а квартиру надумала здавати в оренду, оскільки я тоді вже жила з Сашею. Всі гроші бабуся наказала мені забирати собі, мовляв, в неї все є, а так їй хоч буде приємно, що я ніколи не залишуся без копійки в кишені. Бабусі вони такі. Звісно, кошти я собі не залишала, а витрачала на те, щоб у моєї найріднішої людини було все необхідне. Вона думала, що це мій чоловік так про неї дбає, а я вирішила не руйнувати її хороше враження про Сашу. 

Квартиру здавали в тому вигляді, в якому вона була. Не скажу, що в ній зовсім занедбано, але ремонт все ж просився. Ми думали зробити “косметику”, але дуже швидко знайшлися орендатори, яких все влаштувало, тож ми й не стали нічого змінювати. Та сім’я прожила в квартирі весь цей час і тільки нещодавно з’їхала. У мене було дуже багато роботи і я не встигла знайти нових людей. І дуже добре, адже не знаю, щоб я зараз робила. Але тепер дійсно постала проблема із зовнішнім виглядом житла. 

Перебуваючи в піднесеному настрої від цього осяяння, моя не дуже твереза голова вирішила, що потрібно діяти швидко. Захотіла ремонт – роблю ремонт. 

Саме тому я, не гаючи часу, почала з найлегшого – здирання шпалер. Точніше, я думала, що це найлегше, але все ж дуже сильно прорахувалася. Дурні шпалери, які останній раз змінювалися тут років десять тому, вчепилися у стіни намертво. В результаті у мене вийшов якийсь повний жах, але потім я подумала, що шлях до щастя теж ніколи не буває легким, і продовжила здирати. Загалом провозилася я з ними до самого ранку і дуже сподіваюся, що сусіди не прокляли мене від страшних звуків посеред ночі.

Після шпалер настала черга меблів. “Радянську” стінку вирішила віддати безкоштовно на ОЛХ із позначкою “самовивіз”. Мені пощастило, адже вже через декілька годин її забрали, а разом з нею – старий диван-книжку, який чомусь дратував мене. Тоді у моїй однушці стало вільніше дихати. Але постала інша проблема – на чому спати? Та вирішення знайшлося швидко: Рус – мій друг, якому я пожалілася на цю проблему, організував мені надувний матрац, який на декілька тижнів точно зможе стати повноцінним спальним місцем. А там я визначуся з дизайном і зможу придбати нові меблі.

Коротше, за цими приємними клопотами я зрозуміла, що нарешті приходжу в себе і готова до нових починань.

***

О, ні… Не готова до нових починань! Ще дуже й дуже зарано! 

Ну чому всесвіт так прислухається до наших бажань? Я мала на увазі, що тепер просто можу повертатися до свого спокійного звичного життя. І нехай в ньому більше не буде Алекса, та все інше – мало залишитися таким самим! Але ж ні… Знущається з мене цей всесвіт, чи що?!

Зараз я поясню причину своєї паніки. 

Та спочатку коротка передісторія.

Я – дизайнер інтер’єру. Працюю за фахом вже майже шість років і ніколи не шкодувала про вибір цього напряму. Я обожнюю свою роботу і зараз я вже можу назвати себе справжнім професіоналом своєї справи, а також абсолютно задоволена своїм положенням в компанії.

Місце моєї роботи – невелика, але доволі успішна студія дизайну интер'єру під назвою “Elegans”. Колись я потрапила сюди випадково і мало не благала мою майбутню начальницю Маргариту Петрівну дати мені, вчорашній студентці, шанс себе проявити. Не знаю, що вона у мені побачила, але шанс цей мені дала, а також стала для мене справжньою подругою та наставником.

Моя спеціалізація – розробка дизайну для різних комерційних об’єктів. Ресторани, салони краси, магазини – ось це моє. Але головна мрія – отримати масштабний проєкт на розробку дизайну для якогось торгового центру чи великого готелю. Вірю, що колись я все ж матиму змогу її втілити в життя.

На цьому передісторія закінчилася, тож повертаємося в реальність.

Сьогодні я нарешті вийшла на роботу після тижневої міні-відпустки, яку дала мені Рита, коли дізналася про завершення шлюборозлучного процесу. Сказала, що мені це потрібно. І за ці декілька днів я зрозуміла, що... Так, мені це справді було потрібно. 

Так от, перша половина дня в офісі пройшла спокійно. Я майже не виходила зі свого кабінету, адже зібралося багато справ за час моєї відсутності. Ніхто з колег, окрім моєї Солі, не знав, що в мене в житті відбулася справжня драма, але на це й був розрахунок. Не люблю, коли хтось знає про мою слабкість, адже вважаю, що знайдеться “добра” людина, що неодмінно використає це проти мене.

І я точно знаю, про що кажу, адже мій гіркий досвід спілкування з такими “добрими” людьми і сприяв тому, що мені максимально важко довіритися комусь. Ні, в мене багато знайомих, кому я симпатизую, але справжніх близьких – дуже мало.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍