Читати книгу - "Омана, Яна Янко"

58
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 4 5 6 ... 45
Перейти на сторінку:

  Спершу він вирушив оглянути Великі Сходи "Титаніка". Вони були елегантно прикрашені різьбленим дубом, позолотою, витонченими скульптурами та величезним годинником. Вільям повільно піднявся по сходах, поклавши руку на гладке, тепле від дотику поруччя. Його увагу привернув циферблат годинника, оточений величною різьбленою панеллю з цифрами та написом: "Час пошани та коронації слави". 
  Оглядаючись довкола, Вільям помітив, що приміщення освітлюється розкішним підвісним світильником. Піднявши голову, він побачив купол з кованого заліза та скла, крізь яке проникало природне світло, заливаючи сходову клітку м'яким сяйвом. Усе тут дихало величчю, і він відчув себе частиною цього незабутнього світу, повного краси та історії. 
  На борту корабля він виявив безліч розкішних зручностей. Басейн із морською водою глибиною семи футів, де можна було освіжитися під час подорожі. Спортзал, оснащений різноманітними тренажерами для підтримки фізичної форми. Турецьку лазню, яка включала електричну ванну, парильню, прохолодну кімнату, масажну кімнату та гарячу кімнату для повного релаксу. 
  Також тут була величезна приймальня та кімната для паління, де пасажири могли відпочити та поспілкуватися. Бібліотека, що вразила Вільяма своєю колекцією книг різних жанрів та мов, а також кімната для читання та письма, де він міг усамітнитися — це місце йому сподобалося найбільше. 
  Також був ресторан з обслуговуванням по меню який пропонував вишукані страви, а два кафе надавали можливість насолодитися різними атмосферними моментами. Одне з кафе було оформлене в стилі французької кав'ярні біля тротуару, з барною стійкою, увитою плющем, і плетеними меблями. Друге кафе спеціалізувалося на чаю та легких закусках, звідки з веранди відкривався чудовий краєвид на океан, роблячи відпочинок тут незабутнім. 
  Вийшовши на відкриту палубу, Вільям був приємно здивований її простором і затишком. Тут можна було не тільки прогулюватися, а й відпочивати на шезлонгах або дерев'яних лавках. Він вдихнув солодкий аромат квітів, посаджених у великих горщиках, розташованих по всій палубі, що додавало їй ще більшої чарівності. 
  Повертаючись до своєї каюти, Вільям відчув легкий бриз вітру на обличчі та побачив, як сонце починає сідати за горизонтом, фарбуючи небо в теплі відтінки. Він почав розкладати свої речі, готуючись до вечері, яка мала розпочатися незабаром в одному з ресторанів на кораблі. Хлопець відчував збудження та очікування, передчуваючи, які пригоди чекають на нього під час цієї незабутньої подорожі.

 

***

 

  Чоловік, одягнутий у чорні джинси та футболку такого ж кольору, нетерпляче переминався з ноги на ногу, очікуючи на таксі, яке він викликав десять хвилин тому. Годинник на його зап’ясті тягнувся нестерпно повільно, і кожна секунда здавалася йому вічністю. Він і так вже запізнювався, що дратувало ще більше. Мускули на його обличчі напружувалися від гніву, очі блищали нетерпінням. Нарешті, через нескінченну хвилину, на горизонті з'явилося жовте таксі, яке під'їхало до нього. Чоловік з поспіхом відчинив двері, різко сів усередину і, нарешті, відчув невелике полегшення. 
– До готелю "Spices", – сказав він водієві, не приховуючи своєї поспішності. – І якнайшвидше. 
  Він нервово поглядав на годинник, час був його ворогом, а запізнення могло коштувати йому набагато більше, ніж просто гроші. Водій, помітивши напруження свого пасажира, вирішив не ставити зайвих питань, а просто додав швидкості. Автомобіль мчав вулицями міста, обганяючи інші машини та вміло оминаючи перешкоди. Вони доїхали до готелю всього за пів години. Коли таксі зупинилось біля входу, чоловік швидко розрахувався, навіть не чекаючи здачі, і вийшов. Він поспішно пройшов крізь фоє, піднявся на ліфті до свого номера, в якому зупинився напередодні, й миттєво зачинив за собою двері. 
– Аян? Нарешті ти повернувся! – вигукнула дівчина, побачивши його у дверях. – Чому тебе так довго не було?  
  Дівчина була невисокого зросту, трохи пухкенька, з круглим обличчям, обрамленим білявим кучерявим волоссям та карими очима. Вона носила вільну весняну сукню блакитного кольору з принтом ромашок. Її обличчя, вкрите ледь помітним ластовинням, виглядало стривоженим. 
– Хлоя, не переживай. Просто таксі затрималось, – Аян посміхнувся, намагаючись її заспокоїти. 
  Хлоя помітно розслабилась і, зітхнувши, теж усміхнулась. 
– А де Брендон? – спитав він. 
– Я тут! – пролунало з іншої кімнати. 
  До кімнати увійшов високий брюнет з овальним обличчям, прикрашеним легкою щетиною. Його блакитні очі світилися добротою і випромінювали тепло, а на обличчі грала дружня усмішка. Він був одягнений у добре сидячі сині джинси та сіру футболку, яка підкреслювала його спортивну статуру. 
– Нарешті ти приїхав. Збирай свої речі, я вже викликав таксі, і воно буде тут за п’ять хвилин, – сказав Брендон. 
– Гаразд, мамцю, – відповів Аян з усмішкою. 
  Брендон зітхнув і скривився: 
– Смішно, дуже смішно. Але серйозно, давай швидше, ми й так запізнюємося.  
– Окей! – пролунала відповідь чоловіка коли він увійшов до своєї кімнати та почав збирати речі. 
  Він спеціально приїхав із Лондона до Саутгемптона, щоб потрапити на борт "Титаніка". Разом із ним поїхали Брендон та Хлоя, які захотіли допомогти йому з виконанням завдання. Вони працюють у поліції та є найкращими друзями Аяна, фактично, вони єдині його друзі. Чоловік познайомився з ними на першому курсі університету. Він не був дуже комунікабельним, тому з ним ніхто не спілкувався, але Брендон і Хлоя змогли подружитися з ним. Після закінчення навчання вони разом почали працювати в одному відділі поліції. Коли Аяну доручили завдання, пов'язане з Генрі Муром, він спочатку був проти того, щоб Брендон і Хлоя поїхали з ним, але не зміг їх переконати залишитися. Навіть його брат Ян погодився з цією ідеєю та сказав, що так буде краще. 
  Аян міг ще довго пригадувати своє минуле, але голосний крик Брендона вирвав його з цього стану. 
– Аян! Таксі вже тут, виходь! 
– Так, так, біжу і спотикаюсь! 
  Чоловік акуратно підняв свою потерту коричневу дорожню сумку та футляр зі скрипкою, обережно перевіривши застібки. Він зупинився біля дверей і взув свої чорні кеди, що стояли у вицвілому куточку. Впевнившись, що нічого не залишив, він відчинив двері й вийшов із номера, кинувши останній погляд на тьмяне світло, що лилося з єдиного вікна. 
  Покинувши готель, Аян підійшов до таксі, де вже сиділи Хлоя та Брендон. Хлоя, розташувавшись на передньому сидінні, повернулася до нього з теплою усмішкою. 
– Нарешті! – весело сказала вона. – Всі готові? 
  Брендон, що сидів позаду, відсунувся трохи вбік, звільняючи місце для Аяна.  
– Так, готові, – підтвердив чоловік, завантажуючи свою сумку та футляр зі скрипкою до багажника. Він сів на заднє сидіння поруч із Брендоном, двері таксі м'яко закрилися, і водій рушив з місця. 
  Аян дивився у вікно машини, в думках безупинно повторюючи план, розроблений до найменших деталей. Тепер його звали Кріс Браун, і він був скрипалем, що прямував до Лондона на важливе прослуховування, яке мало відкрити йому двері до престижного оркестру. Поруч сиділи його друзі, Саллі та Ед Купери, подружжя, що погодилося супроводжувати його для моральної підтримки. Що ж казати, їм ці ролі підходять, вони все-таки зустрічаються, і являються спорідненими душами. Вони не було шоковані коли побачили ініціали на лівих руках, так як давно відчули потяг один до одного, але не наважувались признатися. А надписи тільки підштовхнули їх зізнатися в коханні, і після цього вони стали ідеальною парою. Аян навіть трохи ревнував, так як ще не зустрів свою споріднену душу. Але зараз це немає значення, важливе лише одне завдання: зустрітися з родиною Мур і завоювати їхню довіру, щоб усе пройшло бездоганно.

1 ... 4 5 6 ... 45
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Омана, Яна Янко», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Омана, Яна Янко"