Читати книгу - "Тіні під світлом слави, Вікторія Ван"

Розмова між героїнями, де обговорюється їхній план дій.

---

Кімната в хостелі, в якій опинилася Катерина, була доволі затишною, хоч і простою. Невелике ліжко, дерев'яна тумбочка біля нього, стара шафа й маленьке віконце з тонкою шторкою. Повітря в кімнаті було трохи затхлим, але це не здавалося Катерині великою проблемою. Вона з полегшенням впала на ліжко, нарешті відчуваючи, що хоч на мить може перепочити.

Ліна сіла на стілець біля дверей, уважно спостерігаючи за нею.

— Ну, розповідай, як ти до цього дійшла? — почала вона, схиливши голову набік. Її вираз обличчя був дружнім, але в очах була присутня ледь помітна цікавість.

Катерина провела рукою по обличчю, намагаючись зібратися з думками. Її довге світле волосся впало на плечі, а кілька пасм зачепилися за ремінець її сумки, яку вона не зняла ще з моменту, як увійшла до кімнати. Її сіро-зелені очі, завжди трохи задумливі, тепер виглядали ще більш стривоженими. Втома, що накопичилася за останні години, малювала тіні під її очима, і хоча вона намагалася триматися спокійно, її внутрішня тривога відчувалася в кожному русі.

— Навіть не знаю, як усе так вийшло, — Катерина зітхнула, сівши на край ліжка і трохи нахилившись вперед. Вона зняла сумку з плеча і поставила її на підлогу. — Це була звичайна зустріч із подругою. Ми просто пили каву, як раптом я побачила його… — вона замовкла, намагаючись підібрати правильні слова.

— Чонгука? — Ліна підняла брову.

Катерина кивнула. — Так. Спочатку я навіть не впізнала його, просто подивилася на нього як на чергового відвідувача. Але потім все сталося так швидко. Я випадково вдарила його рукою, і він… упізнав мене. Ну, тобто, упізнав те, що я іноземка, і… все це потягло за собою безліч непорозумінь.

— І ти не впізнала його одразу? — здивовано перепитала Ліна, схрещуючи руки на грудях.

— Ні. Я ж не шанувальниця K-pop, — Катерина нервово усміхнулася, відчуваючи легкий сором від того, що не розпізнала таку відому особистість. — Але потім я побачила, як його впізнали інші… фанати. І все закрутилося. Спалахували камери, люди почали щось викрикувати. Я лише хотіла піти, але виявилася посеред цього всього.

Ліна задумливо кивнула, хоча Катерина помітила, що та трохи посміхалася.

— І що тепер? — запитала Ліна, встаючи і підходячи до вікна. — У тебе є план, що робити далі? Ти ж розумієш, що ці новини не скоро вщухнуть. Тим більше, якщо це фото стало популярним.

Катерина опустила голову, зосереджуючись на власних думках. Її серце билося трохи швидше від пережитого стресу, але водночас вона відчувала, що в цій ситуації є щось більше, ніж просто випадкова зустріч. Це все було надто дивним.

— Я ще не знаю, — тихо промовила вона. — Я просто не розумію, чому все так швидко стало на очі пресі. Звісно, фанати все фіксують, але мені здається, що є якась інша причина. Наче за всім цим стоїть щось більше.

— Думаєш, це не просто випадковість? — Ліна обернулася до неї, поглянувши уважно.

Катерина знизала плечима. — Я не знаю. Але є одна річ, яка мене насторожує. Чонгук… коли він подивився на мене, в його погляді було щось таке… немов він уже бачив мене раніше. Це було дивне відчуття.

Ліна підійшла ближче і сіла навпроти неї, склавши руки на колінах.

— Послухай, ти вже тут, у безпеці. Можемо розібратися з цим трохи пізніше. Спочатку тобі треба відпочити, бо ситуація може бути більш заплутаною, ніж здається на перший погляд. А завтра вранці ми подумаємо, що робити далі.

Катерина зітхнула і кивнула. Її тіло було втомлене після довгого дня, і тепер, коли вона могла хоч трохи розслабитися, важкість цієї втоми накрила її з головою. Але водночас десь глибоко всередині продовжувало рости відчуття, що ця історія тільки починається.

Ліна встала, витягуючи з кишені телефон.

— Я ще раз перевірю новини, — сказала вона, виходячи з кімнати. — Можливо, поки що нічого нового, але краще бути в курсі.

Катерина залишилася одна в тиші. Вона подивилася на своє відображення у старому дзеркалі, яке висіло на стіні. Її світле волосся було розкидане по плечах, а очі, сіро-зелені, відбивали хвилювання, яке вона не могла приховати. Відчуття було ніби вона дивиться на незнайомку. Вона завжди думала, що її життя стабільне й передбачуване, але тепер усе змінилося. І ця зміна несла з собою щось невідоме, але не менш важливе.

Засинаючи, вона подумки поверталася до зустрічі з Чонгуком. Його погляд, його дивний вираз обличчя, ніби він хотів щось сказати, але не міг.

Катерина довго не могла заснути, її думки постійно поверталися до того моменту в кав’ярні, коли вона вперше зіткнулася поглядом з Чонгуком. Чому він дивився на неї так дивно? У тому погляді було щось більше, ніж просто цікавість чи здивування від несподіваного удару. Його очі, темні й проникливі, здавалися занадто пильними, немов він уже бачив її десь раніше. Чим більше вона думала про це, тим більше занурювалася в здогадки.

Катерина важко перевернулася на інший бік, дивлячись у темну стелю. Ліжко в хостелі було не дуже зручним, а подушка занадто жорсткою, але це було не головне. Її не покидало відчуття, що все пішло не так, як мало б. Неначе якийсь невидимий сценарій змінив хід подій її життя.

Раптом у двері тихо постукали. Катерина стрепенулася, різко сіла на ліжко, серце прискорено забилося в грудях. Вона подивилася на двері, намагаючись визначити, хто це може бути. Ліна не обіцяла повертатися сьогодні — вона пішла перевіряти новини й вирішити кілька справ. Стук повторився, цього разу трохи голосніше.

Катерина встала і обережно підійшла до дверей. Її рука завмерла на ручці, і вона мимоволі затримала подих. Зупинившись на кілька секунд, вона прислухалася до власного серцебиття, перш ніж нарешті відчинила двері.

На порозі стояв невідомий чоловік. Його високий зріст і широкі плечі одразу кинулися в очі, але він не виглядав загрозливо. Швидше, він був нервовим — постійно озираючись на коридор і вірячи, що його ніхто не помітив.