Читати книгу - "Тіні під світлом слави, Вікторія Ван"

— Ви Катерина? — запитав він низьким голосом, його обличчя майже повністю було приховане тінями, що падали від погано освітленого коридору.

Катерина напружено стиснула дверну ручку, не розуміючи, хто перед нею і звідки він знає її ім'я.

— Так, а ви хто? — відповіла вона стримано, не відпускаючи погляд з незнайомця.

Чоловік швидко оглянувся, перевіряючи, чи ніхто не стежить за ним. Потім повернувся до неї й нахилився трохи ближче, щоб не піднімати голос.

— Це не місце для розмов, — сказав він майже пошепки. — Я не можу пояснювати тут, але вам потрібно негайно йти зі мною.

Катерина здивовано підняла брови, відчуваючи, як тривога знову накочується хвилею. Ким він був? І чому вона повинна йому довіряти?

— Я не піду нікуди з вами, доки ви не скажете, хто ви і що вам від мене потрібно, — твердо відповіла вона, відступаючи на півкроку назад і намагаючись тримати контроль над ситуацією.

Чоловік розуміюче кивнув, але його голос став ще тихішим і наполегливішим.

— Часу дуже мало, і я розумію, що ви не вірите мені, але це стосується не лише вас. Якщо ви не підете зі мною зараз, то можете не дочекатися ранку. Вони вже шукають вас, Катерино.

Ці слова змусили її серце застигнути на секунду. "Вони вже шукають мене"? Хто саме? Її ноги ледве стояли на місці, страх наростав всередині.

— Хто "вони"? — запитала вона, намагаючись зрозуміти, про що йде мова.

Чоловік озирнувся ще раз, цього разу більш тривожно. Він зробив крок уперед, намагаючись переконати її.

— Немає часу пояснювати все. Я лише друг, і я тут, щоб допомогти вам. Але якщо ви не послухаєте мене, наслідки можуть бути непередбачуваними. Ви маєте значення в цій історії, більше, ніж ви можете собі уявити.

Катерина відчула, як тіло напружилося ще більше, коли її охопили сумніви. Вона завжди була обережною, особливо після подій з Чонгуком. Але водночас цей незнайомий чоловік виглядав надто наполегливим і наляканим, щоб це була проста гра. Щось тут не складалося.

— Я не можу піти з вами, — прошепотіла вона, намагаючись знайти інший вихід. — У мене немає гарантій, що ви говорите правду.

Чоловік подивився їй прямо в очі, його погляд був таким серйозним і проникливим, що Катерина відчула, як морозець пробіг по спині.

— Це ваша єдина можливість, — сказав він тихо. — Час вичерпується.

Катерина на мить завмерла, намагаючись зрозуміти, чи може вона йому довіряти. Її інстинкти кричали про небезпеку, але в той же час, щось глибоко всередині підказувало, що цей чоловік знає більше, ніж каже. І що його слова не були просто порожніми.

— Гаразд, — відповіла вона нарешті, зробивши крок уперед. — Але якщо це пастка, ви про це дуже пошкодуєте.

Чоловік кивнув, відступивши трохи назад, даючи їй можливість вийти з кімнати.

— Я не обіцяю, що все буде просто, — сказав він, коли вони рушили до виходу з хостелу. — Але я обіцяю, що буду на вашому боці.

Катерина мовчки кивнула, все ще сумніваючись у своєму рішенні, але розуміючи, що іншого виходу в неї немає. Щось у цій ситуації настільки незвичне й небезпечне, що їй доведеться ризикнути, щоб зрозуміти, у що вона втягнута.

Коли вони вийшли на вулицю, ніч була тиха і спокійна. Однак це спокій відчувався фальшивим, неначе перед бурею.