Читати книгу - "Там, де ти мене не знайдеш., Mira"

5Глава 5: Тіні минулого

Незважаючи на всі сумніви, які були в Лізі, вона погодилася на новий початок. Тепер, коли вони знову стали частиною один одного життя, між ними виникала якась невидима, але потужна зв'язок, яка допомагала їм долати труднощі. Данило намагався не нагнітати ситуацію, поступово відновлюючи ті моменти, які вони могли б разом пережити знову. Але кожен раз, коли він намагався зануритися в спогади про минуле, він натрапляв на невидимі бар'єри, які відокремлювали його від тієї людини, яку він був раніше.

Ліза стала більш обережною, коли йшлося про їхні стосунки. Вона не могла забути того, що сталося після аварії, коли все її життя перевернулося догори дном. Вона не була готова віддати своє серце знову, коли не могла бути певною, що він повернувся до неї не тільки фізично, але й емоційно. Ліза багато разів намагалася розібратися в своїх почуттях, але вони здавалися такими заплутаними, що іноді їй здавалося, що вона втратила здатність розрізняти реальність і власні фантазії.

Тим часом Данило намагався не давити на неї. Він був вдячний за будь-яку мить, яку вони проводили разом, навіть якщо це були тільки короткі зустрічі чи тихі прогулянки. Він бачив, як Ліза все більше відкривається, але навіть найменші натяки на минуле змушували її ставати відстороненою. Це було природно, і він це розумів, але йому було важко не бажати більше. Він відчував, що їхнє минуле якось завмирало, немов заморожене в часі, і йому не вистачало цього контакту, якого він так прагнув.

Одного вечора вони знову зустрілися на лавці біля будинку Данила. Ліза, схоже, була більше схвильована, ніж зазвичай. Данило помітив це, але не запитував одразу. Він сидів поруч, чекаючи, коли вона сама почне розмову.

— Я думала про нас, — сказала Ліза, дивлячись вдалину. — Я багато разів намагалася зрозуміти, чому так важко відновити те, що було раніше. Ти — не той, кого я знала, і я теж… Я теж змінилася.

Данило кивнув. Його серце билося частіше, але він чекав, поки вона продовжить.

— Може, я зламалася, — зітхнула вона, — і тепер не можу бути тією, ким була до того. І, можливо, я не зможу бути тією, яку ти хочеш бачити. Я боюся, що ти розчаруєшся в мені.

Тихий біль у її голосі змусив його відчути її біль, її тривогу. Він не знав, як її втішити, адже його власна пам'ять була такими ж порожніми просторами, що він не міг по-справжньому розділити її страждання. Але він знав одне: він не хоче її втратити.

— Я не знаю, чому я втратив пам'ять, Ліза, але я знаю, що я хочу бути з тобою, навіть якщо ти змінилася. Я хочу це пережити разом, навіть якщо це буде важко.

Ліза подивилася на нього з сумішшю сподівання і суму. Вона взяла його руку, вперше за довгий час, і її погляд став м'якшим.

— Я не можу гарантувати, що все буде так, як було, — сказала вона, — але я готова спробувати. Якщо ти хочеш цього, якщо ми будемо разом, я буду намагатися відкрити тобі своє серце знову.

Данило відчув, як його серце розцвіло від цих слів. Це була не обіцянка, а просто готовність спробувати. Вони не могли повернути минуле, але мали можливість створити щось нове, щось особливе, навіть якщо це не буде таким, як раніше. Їхнє кохання буде іншим, але справжнім.

— Ми це зробимо, — тихо сказав він, — разом.

І хоч у Лізі залишалася тінь сумніву, вона повірила йому. Це була невелика перемога, але кожен крок, який вони робили разом, приносив їм надію на те, що вони зможуть відновити те, що було втрачене, і побудувати нову реальність разом.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍