Читати книгу - "Сюрприз вiд Валентина , Тетяна Олiйник"

Частина 3

Тая відчинила вхідні двері й, увімкнувши світло, зупинилася в розгубленості. Фарбовані порожні стіни дивилися на неї з усіх боків і ніби запитували: «І як же ти збираєшся жити тут?». Вона й сама не знала. Благо, хоч прибирання після ремонту встигла зробити. Пройшовши до вікна,  визирнула на вулицю. Новий мікрорайон світився вогнями житлових вікон, за кожним з яких них протікали в невідомості різні долі людей.

Тая зняла пальто, вивернула навиворіт і постелила на підлогу. Потім вляглася зверху, вимкнувши телефон. Читати брехливі виправдання Макса не хотілося. Для неї настав важкий час роздумів над своїм життям. Щобільше вона заглиблювалася у свої думки й ставила запитання «чому?», то глибше її затягувала безодня жалю. Біль у грудях не хотів відпускати, збільшуючись немов снігова куля, від кожного спогаду про Макса. «Це ж треба, як я в ньому помилилася! І куди тільки дивилася, дурненька?!» — картала себе Тая. Вона згадувала, як познайомилася з ним, високим і привабливим чоловіком, який працював у департаменті продажів однієї з успішних корпорацій. У той час він виявив до неї жвавий інтерес, задивляючись, як на ікону стилю. А вона дивилася зверхньо на тоді ще необтесаного мужлана. Пам'ятається, одного разу подумала, що такий точно цінуватиме й нікуди від неї не дінеться. Втомившись від зрад та невизначених стосунків з іншими чоловіками, Тая вирішила, що з Максом вона нарешті знайде спокій. Як же вона помилялася! Їхнє знайомство швидко переросло у стосунки, а побачення — у спільне життя. З'їхавшись, вона вирішила взяти побут у свої руки й почала вичухувати майбутнього чоловіка, щоб не соромно було з’явитися з ним поруч на людях. Вона купувала хороші костюми, навчила ходити до манікюрниці й відвела до найкращого перукаря. Захопившись, не помітила, як зав'язла в ньому по вуха. Вийшло, як у тій пісні:

«Я його зліпила

З того, що було.

А потім що було,

Те й полюбила..." 

Результат її зусиль перевершив усі очікування. Тепер Макс виблискував, як нова копієчка, і задерши ніс, не міг скласти собі ціни. Але, як виявилося, інша оцінила її старання.

«Якою ж я виявилася дурепою!» — зрозуміла нарешті Тая. Їй згадалися слова їхньої головної бухгалтерки, Фіри Соломонівни: «Красивий чоловік — чужий чоловік!». Мудра жінка за шістдесят тримала свого благовірного в чорному тілі. Її Боренька вічно приходив у підстрелених штанях, нестрижений, з волоссям, що стирчало з вух. А доглянута Фіра Соломонівна, що виблискувала діамантами, лише посміювалася на косі погляди співробітниць. Зате вона була впевнена на всі сто відсотків, що на її Бореньку ніхто не зазіхне. 

Ох, треба було слухати хитру начальницю, а не розкривати душу навстіж. Тая почувалася обдуреною тим більше через те, що потрапила в пастку, створену своїми ж руками. 

Непрохані сльози знову полилися з очей. Вона дала їм волю, знімаючи напругу. Проридавши пів ночі, вона нарешті провалилася у рятівний сон. 

Прокинувшись на ранок від болю в спині, Тая повернулася до суворої дійсності. Ніч на жорсткій підлозі принесла свої результати. Вона спробувала розплющити очі й не змогла. Опухлі повіки злегка розсунулися, явивши світло через прочинені щілинки. Злякавшись, Тая підскочила й пройшла до дзеркала у ванній. Звідти на неї дивилося набрякле від ридань обличчя, спотворене до невпізнання.

— Господи, дякую, що сьогодні субота й попереду вихідні! — благала вона, жахнувшись власного вигляду. Їй не хотілося з'являтися на роботі в такому стані. 

Неймовірно хотілося пити. Напевно, вночі вона виплакала всі свої сльози, знизивши баланс рідини в організмі. Зав'язавши волосся, вона вмила обличчя, прополоскала рот і напилася води з-під крана. 

Самопочуття було огидне, а настрій взагалі жахливий. Оглянувши порожні стіни, Тая вирішила, що пора перевозити свої речі. І дорогою варто купити розкладачку на перший час. Та ще електричний чайник. А решту поступово наживе.  

Макса вдома не виявилося, що було тільки на краще. У відрі для сміття вона знайшла подарункову упаковку від зв'язаного джемпера. «Мабуть, одягнув до своєї коханки», — хмикнула вона і, випивши кави, почала збирати свої речі. 

Не встигла скласти й першої сумки, як дверний замок клацнув, і до квартири увійшов він.

— Тая, слава Богу! Я хвилювався, — кинувся до неї, розставивши обійми. — Чому не береш слухавку?

Вона виставила долоню вперед, відсторонюючи його руки:

— Привіт. А навіщо?

— Що значить, навіщо?! Ми все-таки сім'я!

— О-о! — здивувалася Тая. — Цікаво, а сім'я у нас шведська, я так розумію?

Він пройшов до кімнати й, побачивши скинуті в сумку речі, занервував:

— Не зрозумів! Куди це ти зібралася?

— Якомога далі від тебе! Невже не ясно.

Макс обійняв її за плечі й силою посадив на диван, притиснувши до себе:

— Послухай, мила... Я не хочу втратити тебе! Тільки не так... — шепотів на вухо своїм спокусливим голосом. 

Тая спробувала вирватися, але їй не вдалося:

— Пусти!..

Він притиснув її до свого тіла й увімкнув увесь арсенал власної чарівності. Відчувши його до болю знайомий запах, вона затихла в міцних обіймах. Відчувши, що його чари діють і він обрав правильну тактику, Макс посилив атаку:

— З нас вийдуть чудові чоловік і дружина... Ми разом владнаємо це непорозуміння, ти лише допоможи мені трохи... 

Немов удав, що стиснув кролика у смертельній хватці, він гіпнозував її своїм голосом.

— Не кидай мене, чуєш?! — шепотів він. — Ти потрібна мені, як повітря! Без тебе я пропаду. Дай мені всього лише місяць... Хіба не проявляється мудрість жінки у прощенні чоловічих помилок? 

Розумова здатність поступово притуплялася під звуком його слів, і вона, немов кролик, потрапила у пастку спокуси. Розтанувши в його обіймах, Тая зробила чергову непрощенну помилку.

    «Справді, чи не краще дати йому шанс, ніж зарубати на корені надію на щастя? — думала вона. — Якщо не використаю цю можливість, то в майбутньому не пробачу собі».

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍