Читати книгу - "Ігри долі, Анна Квітка"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Стамбул. Пройшов день. Евсун повернулася після прогулянки. Їй стало набагато легше. До неї прийшла Мелек — дружина її брата Левента. Вона була милою і дуже любила Евсун.
Мелек: «Привіт, Евсун, як ти?»
Евсун: «Привіт, добре, а ти як?»
Мелек: «Маю для тебе гарну новину.»
Евсун: «Слухаю.»
Мелек: «Я вагітна.»
Евсун: «Серйозно? Я дуже рада! Нехай народиться здоровим.»
Мелек: «Ми б дуже хотіли, щоб ти не їхала, а залишилася з нами.»
Евсун: «Це неможливо, я поїду.»
Мелек: «Ну гаразд, я вже піду.»
Евсун: «Дякую, що прийшла.»
Евсун заснула.
Тим часом у Алечата. Емір Шенгіз не захотів тягнути і негайно одружився з Айлін. Звісно, такого ніхто не схвалив. Тому він таємно викрав Айлін до Стамбула.
СТАМБУЛ.
Тут вони були дуже щасливими. Та Еміра Шенгіза всі шукали. Батьки Айлін подали заяву в поліцію, що він викрав її. Та це його не зупинило.
Емір побачив, що Айлін сумна.
Емір Шенгіз: «Айлін, що таке?»
Айлін: «Еміре, я боюся дуже сильно.»
Емір Шенгіз: «Чому?»
Айлін: «А що якщо нас знайдуть? Що буде з нами?»
Емір Шенгіз: «Ти знаєш, що це неможливо. Нехай шукають, та не знайдуть. Ти віриш мені?»
Айлін: «Вірю.»
Емір поцілував її.
Попри все, Емір Шенгіз продовжував шукати вбивцю батька.
Тим часом Евсун захотіла прогулятися.
Левент: «Евсун? Ти куди?»
Евсун: «Йду тут недалеко, прогуляюсь.»
Левент: «Щось сталось?»
Евсун: «Мені наснився кошмар, хочу трохи подумати.»
Левент: «Гаразд, але до вечері вертайся, бо батько буде лютувати.»
Евсун: «Гаразд.»
Тим часом Айше стало зле. Левент терміново відвіз її до лікарні, серце калатало від хвилювання. У коридорі він чекав із затамованим подихом, поки лікар вийде з палати.
Левент: «Лікарю, як моя мама?»
Лікар, знявши маску, з полегшенням повідомив: «Нам вдалося зупинити кровотечу. Якби ви приїхали хоч трохи пізніше, могли б не встигнути».
Левент полегшено видихнув: «Я можу до неї зайти?»
Лікар кивнув: «Так, але ненадовго. Їй потрібен спокій».
Левент увійшов до палати, обережно зачинивши за собою двері. Айше лежала на ліжку, її обличчя було блідим, але вона змогла усміхнутися, побачивши сина.
Левент: «Мамо, як ти?»
Айше слабко усміхнулася: «Добре, любий. Ти врятував мене».
Левент, сідаючи поруч: «Я подзвоню батькові, він має знати».
Айше схопила його за руку: «Левент, ні, прошу. Нехай він не знає».
Левент, здивовано: «Чому, мамо?»
Айше зітхнула: «Він буде злий. Не хочу, щоб він сердився на тебе за те, що ти втрутився. Ти знаєш, яким він може бути».
Левент нахмурився, розуміючи, що мати не хоче зайвих конфліктів у родині. Він узяв її руку у свої, ніжно погладжуючи: «Добре, мамо. Але якщо щось станеться, я не буду мовчати».
Айше слабко кивнула, вдячно посміхнувшись: «Дякую, мій сину. Ти завжди був моєю опорою».
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ігри долі, Анна Квітка», після закриття браузера.
