Читати книгу - "Двері між світами, Veronika Bilous"

Глава 3 НЛО, що не літають

Глава 3: НЛО, що не літають

Військова база, північна Франція. Ніч.

Охоронна камера бази зафіксувала яскравий спалах у полі. Через секунду з’явився об’єкт – круглий, чорний, гладкий, наче ідеальна сфера. Він просто стояв на місці. Не рухався, не видавав жодного звуку. Через три хвилини він зник.

Ніхто не бачив, як він прилетів чи як відлетів. Він просто з'явився. І зник. Відео переглянули десятки разів. Усі радари, інфрачервоні датчики – порожні. Нічого не входило і не виходило.

Командир бази знав що робити в таких випадках, хоча був впевнений що той розділ в інструкції - лише жарт недолугих штатських.

 

Женевський офіс. 10:00 ранку.

Руденко налив собі чергову каву, коли задзвонив телефон. Він побачив номер і глибоко зітхнув. Ну звісно, коли знову десь якась «аномалія», цей номер з’являється на екрані майора.

Через десять хвилин він уже ломився в лабораторію до Воронова.

— Гей, генії, пакуйте речі, у нас нова справа.

Марта, яка тільки-но збиралася побороти нервовий тремор після історії з кавоваркою, простогнала:

— Руденко, я вчора лягла о третій. Чи то вже сьогодні? Якщо це не прямий контакт з інопланетянами, я нікуди не їду.

— О, ну тоді тобі пощастило. Це не контакт. Це… хрінь.

Він кинув флешку на стіл.

— Отут камера зафіксувала, як НЛО… НЕ ЛІТАЄ.

— Що?

— Просто подивись.

Всі троє вперились в екран. Відео відкрилося: темне поле, різкий спалах, ідеально гладка сфера, що просто стоїть на місці. Через три хвилини – її немає.

Повна тиша.

Марта порушила мовчанку:

— Окей, я не вмію працювати з такими технічними термінами, але це що за чортівня?!

Руденко запхав руки в кишені.

— А хрін його знає. Ось тому ми туди й летимо.

Чартерний рейс, десь над Швейцарією

Літак рівно шумів у небі. Марта сиділа біля ілюмінатора, спостерігаючи, як внизу пропливають Альпи. Олексій листав файл із даними, хоча думками був далеко. Руденко допивав свою чергову каву і виглядав так, ніби шкодує, що в літаку немає бару.

— Окей, Воронов, викладай, що ти думаєш про це все, поки ми ще не долетіли.

Олексій потер підборіддя.

— Чесно? У мене кілька гіпотез. І ти їх зненавидиш.

Руденко закотив очі.

— Ну давай, розсміши мене.

Олексій відклав планшет і почав говорити.

— Отже перша гіпотеза: НЛО – це не кораблі, а... свідомість. Що, якщо це не технологія? Що, якщо ми маємо справу з формою розуму, яка існує поза матерією?

Марта насупилася:

— Ти про що? Примарний інтелект? Плазмові духи?

— Квантову свідомість.

Всі замовкли.

— Окей, тепер розсміши нас ще більше, – нарешті сказав Руденко.

Олексій зітхнув.

— Є гіпотеза, що свідомість не є продуктом мозку, а існує як поле в квантовому просторі. Якщо це так, то чому вона має існувати лише у людських тілах?

Руденко хмикнув.

— Тобто ти припускаєш, що ці «НЛО» – це літаючі мізки?

— Можливо, це істоти, які не мають фізичних тіл, бо вони вже давно переросли матеріальність.

Марта кивнула:

— Якщо вони існують на квантовому рівні, вони можуть «проявлятися» в нашому світі будь-де і будь-коли.

Руденко уважно подивився на них.

— Так, я це слухаю і розумію, що вам просто потрібен відпочинок.

— Ну тоді, без паузи, слухай другу гіпотезу. - парирував Олексій. - НЛО – це «монтажна зона» реальності. Попереджаю: друга гіпотеза ще гірша.

— О, вже цікаво.

Олексій зробив паузу, а потім сказав:

— Що, якщо наша реальність – це не фундаментальна структура, а щось на кшталт програми?

Марта закотила очі.

— О, тільки не симуляція. Я тебе прошу.

— Ні-ні, не симуляція. Дещо складніше.

Він продовжив:

— Якщо простір і час – це «код», то в ньому можуть бути «глюки».

Руденко подавився кавою.

— Ти реально хочеш сказати, що НЛО – це баги в реальності?!

— Ні, я кажу, що вони можуть бути «зонами редагування"».

Марта задумалася.

— Ти маєш на увазі щось на кшталт «місць, де структура реальності гнучка»?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍