Читати книгу - "Аліса на суді Осіріса, Вадим Смикодуб"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
А. раптом згадалася почута нею колись порада, що у складних ситуаціях, коли тебе намагаються збити з пантелику запитаннями, слід не відповідати на них, а задавати зустрічні, даючи собі можливість подумати, і навпаки, завантажуючи питаннями опонента.
– Але ж я можу запропонувати Вам щось взамін. – відповіла А., намагаючись, щоб невпевненість, яка існувала в її голові не пролунала у голосі. – Що Вас цікавить?
Ти намагаєшся зі мною домовитися? – здивувалася Ісі-Хемет. – Я ніколи не бачила таких як ти, але ти не здаєшся схожою на тих шахраїв, які можуть спробувати укласти угоду зі мною з вигодою для себе. Ти надто… відверта. Чому ж тоді ти думаєш, що можеш запропонувати щось таке, що може мене зацікавити? Чому Ви збираєте чужі спогади? – запитала А., інстинктивно відчуваючи, що якщо зараз вона втратить ініціативу у цій розмові другого шансу їй ніхто не дасть. Чому? – здивувалася Пожирачка спогадів. – Я би хотіла відповісти, що просто тому, що така моя природа, і я створена для цього. Але правда полягає в тому, що у чужих спогадах я намагаюся втекти від реальності, що мене оточує. Я не можу покинути це місце, однак поглинаючи чиюсь особистість чи просто переглядаючи чужі спогади, я можу прожити інше життя, розумієш?А. стало ніяково від такого акту відвертості, але підсвідомо вона розуміла, що якщо зараз вона виявить емпатію до цієї істоти, то вона вийде переможцем у цій ситуації.
– Я розумію про що Ви говорите. – сказала дівчина. – Більш того, я опинилася тут саме через те, що намагалася щось змінити у своєму житті. І я можу запропонувати дещо таке, що, я впевнена, Вам ніхто не пропонував.
Про що ти говориш? Що таке, з того, що я не можу забрати силою, ти можеш мені запропонувати? Знаєте, як ми в нашому світі часто втікаємо від реальності? – А. продовжувала наполегливо гнути свою лінію. – За допомогою ось таких пристроїв.Дівчина продемонструвала Ісі-Хемет свій телефон. Та трохи наблизилася. Від примари віяло холодом, який пробирав до кісток, однак в цілому вона більше не виглядала агресивною, швидше трохи розгубленою, оскільки опинилася у незнайомій для себе ролі та ситуації. Навіть змія, що мешкала у дірці в її лобі, перестала надувати каптур і зачаровано дивилася на екран мобільного.
Зазвичай вони мають зв'язок із іншими подібними пристроями та всесвітньою базою знань. У ній можна переглядати місця, де ти ніколи не побуваєш, бачити людей, з якими ніколи б не поспілкувався у реальному житті. – А. дбайливо підбирала слова. – Проте тут зв'язок не ловить. Зате тут збереглася безліч зображень з мого життя, моє листування з різними людьми.Дівчина відкрила фотогалерею та показала Пожирачці спогадів.
Ці так звані фотографії дозволяють закарбувати певний момент свого життя, щоб постійно повертатися до нього.Ісі-Хемет нахилилася ближче.
Тут темно, але я зараз спробую продемонструвати, як це працює.А. увімкнула фронтальну камеру та сфотографувала себе. Фотка вийшла не дуже, надто темне, і обличчя на ній було надто налякане, але свого ефекту вона досягла.
– Неймовірно! – вигукнула Пожирачка спогадів. – Це нібито миттєвий малюнок художника!
Тут є ще багато різних можливостей, доступних навіть без е-е-е… зв’язку. Наприклад, окрім зображень можна переглядати також відеозаписи та прослуховувати звуки. Я впевнена, що спогади, які Ви поглинаєте далеко не завжди такі чіткі та яскраві, як те, що я Вам пропоную.А. увімкнула відео, записане нею у парку. На ньому був великий яскравий метелик, що літав біля квітки. Темряву катакомб освітили оцифровані сонячні промені, а з динаміку донісся звук дитячого сміху та співу птахів.
Це… це неймовірно! – захоплено прошепотіла Ісі-Хемет.Дівчина хотіла була промовчати про те, що батарея з часом розрядиться, і телефон почорніє та замовкне назавжди, проте вона вирішила бути відвертою до кінця, адже розуміла, що ця її напівправда може виявитися викритою ще до того, як їх дороги розійдуться.
Але є одна особливість, яку слід враховувати. – продовжила А. – Пристрій працює доти, доки у нього не скінчиться енергія, яка його живить. Гадаю, що її залишилося на кілька годин, але точніше залежить від налаштувань та інтенсивності використання.Повисла тиша, в якій стало знову чутно, як дзюрчить струмок під ногами.
Що ти хочеш взамін, мандрівниця? Я хочу, щоб Ви провели мене повз усіх вартових та вивели мене до ріки Уерт-Хекау. Навіщо? Я хочу потрапити до Зали Двох Істин, і найкоротший шлях до неї, як я дивлюся на мапі, це пересуватися вздовж цієї ріки. Шлях тих, хто прямує до Зали Двох Істин зазвичай лежить через дванадцять воріт. Води ріки Уерт-Хекау можуть виявитися отруйними для тебе, якщо ти не є праведницею, крім того в них водяться бегемоти та крокодили, а якщо не пощастить, то зможеш зустріти і ще когось гірше. А йти вздовж берегу теж небезпечно, бо берега заселені змієлюдьми та іншими почварами. Єдине, що може не просто перетнути від берега до берега, а пересуватися самою річною це Сектет – сонячна барка Атум-Ра. Як я можу потрапити на неї? Існують певні умови за яких звичайна людина може потрапити на барку. – визнала Пожирачка спогадів. – Наприклад, клятва або угода, коли ще за життя смертний був жерцем, героєм або обранцем богів і після смерті, за умови виконання спеціальних обрядів поховання він міг отримати місце в сонячній барці. Що стосується тебе, то тебе взагалі не повинно тут бути. А яка вірогідність того, що я зможу пройти через усі ворота немаючі для цього спеціальних знань?Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Аліса на суді Осіріса, Вадим Смикодуб», після закриття браузера.