Читати книгу - "Аліса на суді Осіріса, Вадим Смикодуб"

– Не знаючи правильних ритуалів, паролів та формул, не володіючи захисними амулетами та не знаючи як поводитися з вартовими ти маєш майже нульові шанси.

– Тобто шанси проплисти баркою та шанси пройти звичайним шляхом для мене приблизно рівні?

– Тут важко сказати напевно – надто багато невідомих у цьому рівнянні. Однак якщо усереднити, то так, вірогідність того, що тебе приймуть на борт Сектет та дозволять пройти на ньому до Залі Двох Істин, і вірогідність того, що ти пройдеш весь маршрут кроку за кроком так, як він задумувався, будучи непідготовленою, наближена до нуля приблизно в однаковій мірі. Звісно, існує уявлення про те, що нібито праведник, що стверджує Маат, може пройти до Залу Двох Істин навіть без спеціальних знань та навичок. Однак на практиці я не розумію як це може спрацювати.

А. замислилася. Іти тим шляхом як це було задумано виглядало привабливо з того боку, що вона любила завжди діяти за правилами. З іншого боку вона не знала цих самих правил.

– Я обираю все-таки шлях рікою. – наважилася А. – Мені однаково може десь не поталанити, отже немає сенсу розтягувати це у часі.

Чого саме ти очікуєш від мене? – запитала Ісі-Хемет. Я хочу, щоб Ви провели мене повз вартових до Уерт-Хекау.

– Згодна. Тут насправді недалеко, і з вартових там лише Рестау. Більш того, десь через півгодини сонячна барка проходити як раз повз ці ворота, і якщо ти поспішиш, то зможеш встигнути на неї. А приймуть тебе туди чи ні, то вже не моя справа.

Тож ми домовилися? Залишається ще дещо. – Пожирачка спогадів нависла над А., і знову в одну мить перетворилася зі звичайної співрозмовниці на уособлення забуття. – Я дякую тобі за твою відвертість, щодо обмеження дії твого пристрою. Можливо навіть я знайду спосіб зарядити його енергією. Однак я маю використати відведений мені час із максимальною ефективністю, тож не можу очкувати поки ти не навчиш мене ним користуватися, тим паче що ти поспішаєш на барку. Тож мені доведеться зазирнути у твої спогади, але я обіцяю нічого не стирати.

А. стало дуже лячно. Вона вірила, що в принципі Ісі-Хемет і дійсно може отримати усі її спогади (ба більше, навіть саму її сутність, з якої вибудоване її «я») силоміць, без будь-якої на те згоди. З іншого боку, дівчина дуже-дуже приблизно уявляла собі як тут що працює, тож відчуття, що довіряючи цій істоті, вона підписує собі смертний вирок не залишало її. Тим не менш, А. примусила себе промовити:

– Що для цього від мене вимагається?

Яви декілька моментів зі свого життя, коли ти користувалася цим пристроєм. Бажано максимально детально, так щоб ти чула звуки, бачила зображення, відчувала знаряддя на дотик і так далі. Я увійду у твою свідомість та зчитаю цей та інші подібні спогади. Від тебе вимагається бути спокійною та зосередженою на образах, які ти згадуєш.

Сприйнявши мовчання дівчини за згоду, Пожирачка спогадів простягнула вперед праву руку, яка стала ще більш прозорою, та раптом занурила її у груди А. Болі та не відчула, лише неприємний холод, але що гірше, у середині її почала зароджуватися паніка.

Заспокойся та зосередься. – спокійно, але вимогливо промовила Ісі-Хемет.

А., все ще відчуваючи холод, згадала як вона записувала відео із падаючим снігом, але мороз у її спогадах боляче кусав її за пальці, і вона переключилася на інший епізод… Також було холодно, але вже не настільки. Вона гуляє берегом моря після дощу, та фотографує морські хвилі. Дівчина відчула подих морського вітру на обличчі, вдихнула йодистий запах водоростей, почула крики чайок. Зроблену фотку вона переслала своїй матусі. Набираючи текст повідомлення, А. відчула приємну вібрацію телефону коли вона торкалася клавіш на сенсорній клавіатурі, гладкість скла екрану під пальцями… Інший спогад. Дівчина разом із друзями записує відео, як вони нарізають піцу. А. вловила запах їжі, відчула тепло сонця, яке світило крізь вікно, почула музику… Музика наштовхнула її на інший спогад, і вона опинилася у душній маршрутці влітку. Над дівчиною нависали люди, від деяких з яких виразно тхнуло потом, і, намагаючись подумки переключитися на щось інше, вона увімкнула у телефоні одну з улюблених пісень…

– Достатньо. – повернув її до реальності голос Ісі-Хемет. – Ти цікавий… хм… екземпляр… але угода є угода, тож я не питиму тебе до дна. Ходімо за мною.

Вони рушили темним коридором. Ісі-Хемет рухалася попереду, її примарна постать ледь виднілася в напівтемряві. Струмок ледь чутно дзюрчав. Через деякий час до них знову донісся звук ножа, який точили о камінь, але вони продовжили своє просування далі.

Внизу щось зашаруділо, і з-під ніг у різні боки кинулися щури. Вони хутко пробігали між камінням, їхні очі спалахували вогниками у слабкому світлі екрану телефону А. Дівчина здригнулася та притиснулася ближче до Пожирачки спогадів.

Не бійся, – прошепотіла Ісі-Хемет. – Вони не заподіють тобі шкоди.

Але страх не відступав. Їй здавалося, що щури дивляться на неї з ненавистю, ніби звинувачують у вторгненні в їхнє володіння.

Коридор ставав дедалі вужчим. Стіни звужувалися, нависаючи над ними, мов щелепи хижої тварини. Раптом у темряві А. помітила рух. Сутулі бліді фігури стояли вздовж стін, притискаючись до каменю. Їхні очі світилися тьмяним зеленуватим світлом, і вони пильно спостерігали за дівчиною.