Читати книгу - "Ти - мій спокій, Ірен Вастро"

Розділ 3

Бабусю, ми  вдома.- кажу я заходячи в квартиру.

  Вдома чути запах звареного борщу та випічки. Мабуть бабуся знову вирішила порадувати своїх дівчаток випічкою. З тих пір, як мама померла при народжуючи мою сестричку Вероніку, бабуся замінила нам матір.  Оскільки батько весь час на роботі, то бабуся переїхала до нас і стала нашою другою мамою. Тепер часу на поїздки за місто в нас немає, тому будинок ми продали і купили квартиру для мене на майбутнє..

-О, мої дівчата! А я трохи задрімала. Втомилася щось трохи.- каже наша бубуся.

-Бабусю, я тебе люблю.- каже Вероніка обнімаючи бабусю Надію.

-І я тебе люба. Як справи в садочку?- питає вона обнімаючи онучку.

-Все добре. Я була слухняною.  Сьогодні у мене був дуже цікавий день…- каже сестра і починає розказувати бабусі її день в садочку.

Я ж йду в свою кімнату, переодягаюсь та мию руки. Маю пообідати і братися за навчання. До ЗНО залишилось мало часу, тож я посилено готуюся. Мрію стати лікарем, щоб допомагати людям. Бабуся кличе обідати, тож йду до столу.

-А в тебе, як справи, Яно?- питає моя бабуся.

-Все нормально. Контрольні вже пишемо. Написала на високі бали.- кажу я і смакую борщ.

-Розумничка. Мама б пишалася тобою.- каже тихо і змахує сльозу, що котиться по її обличчю.

-Я дуже сумую за нею.- кажу я, теж витираючи вологі очі.

-А чому ви плачете?- питає наше 3 річне щастя.

-Просто.- кажу я.

-Ви ж мені самі казали, що мама на небі, дивиться на нас.-каже мала.

-Так. Вона дивиться. І якщо ти зараз не будеш їсти борщ, то мама засмутиться.- каже бабуся.

-Добре, добре.- каже наша розуумниця і працює ложкою.

-Тато не телефонував?- питаю.

-Сказав буде пізно. Знову якісь контракти, переговори.- каже сумно бабуся.

-Як завжди.- кажу я.

-Можливо він так притупляє свій біль.- каже бабуся.

-Краще з нами час більше проводив.- трохи злюся на нього, бо мені його не вистачає.

Він працює майже без вихідних, а на вихідних дивиться телевізор та ремонтує свою стару машину в гаражі.

Поївши, займаюсь навчанням.  З Ларисою ми спочатку спілкувалися телефоном, але потім вона чомусь перестала бути доступною, мабуть щось сталося з телефоном. Тому я знаю лише, що Андрій з батьком поїхав за кордон на навчання, а Олексій, вже два роки, як навчається на юриста. Так моє літо за містом залишилося лише в спогадах.

****

-Бабусю, я вступила. Ура!!!! Я буду навчатися на лікаря!!!- кричу я, бачачи результати на екрані комп’ютера.

-Вітаю, Яно!!- каже бабуся і обнімає мене.- Я в тобі ні краплі не сумнівалась – каже вона.

-Вітаю, доню.- каже батько, теж мене обнімаючи.

 В нього сьогодні вихідний, тожми розділимо мої успіхи разом.

-Може підемо в кафе? Замовимо смаколиків?- питає батько, чим мене дуже радує.

-Так! Хочу морозива!!- каже мала хитрунка.

-Тоді, вирішено! Йдемо!- каже батько.

-Дівчатка, тільки без мене. В мене сьогодні дуже болить голова.- скаржиться бабуся.

-Може викликати лікаря?- питає батько в неї.

-Ні, не потрібно. Я прийму пігулку від голови і відпочину. А ви йдіть, повеселіться.- каже бабуся.

-Точно, все добре?- перепитую турбуючись.

-Так. Все добре. Бабуся ж не молодіє. Вже 6 десяток розміняла.- каже бабуся.

-Не вигадуй. Ти ще в нас ого-го!!- кажу я.

От ми вже й в кафе. Замовляємо смаколики та ласуємо ними. Проводимо весело час як раніше. Лише мами не вистачає. Бачу по очах тата, що він теж про це думає. В них видно сум, що є в його очах. Повеселившись набираємо бабусі теж смаколиків і їдемо додому. Радіємо, що зробимо їй сюрприз. Приїджаємо та заходимо в квартиру.

-Бабусю, в нас для тебе сюрприз!!!- кричу з порога.

Роздягаємося  та прямуємо в кімнату, де знаходимо нашу бабусю. Але її вигляд, вона якось дивно спить. Батько здогадується про лихе та торкається руки бубусі.

-Доню, йдіть до кімнати. – каже він змінившись на обличчі.

-Добре.- кажу я розуміючи лихе і беру малу на руки.

-Що сталося з бабусею? Чому вона не прокидається?- питає Вероніка.

-Давай, подивимось, як твоя черепашка.- намагаюся відволікти дівчинку, хоча в самої ступор.

-Давай. Ми її сьогодні ще не годували.- каже вона.

-То давай погодуємо.- кажу я.

Чую, шум в кімнаті і далі відволікаю дівчинку. Коли вона втомлюється, то лягає відпочити. Виходжу з кімнати. Батька немає, бабусі теж. Телефоную:

-Тату, Ніка заснула.Що з бабусею?- питаю я.

-Тромб. Померла уві сні. Сказали медики.- каже він.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍