Читати книгу - "Зрада. Ціна пробачення, Ая Кучер"

Розділ 18. Діма

– Начебто все, Дмитре Степановичу, - юристи збирають документи, підводяться з дивана у фоє лікарні. – Ви одужуйте, без вас в офісі все не так.

Вислуховую стандартні побажання та завіряння, що із судом упораються без проблем. Я в цьому впевнений, не така страшна справа. Але через позовну давність – ризикуємо пролетіти.

Залишаю поруч Волошина, головного юриста, хочу з ним поговорити окремо. Той киває решті, ми відходимо вбік. Не для зайвих вух інформація.

– Щодо вагітної щось дізнався? – починаю відразу, роблячи ковток кави. Ліза повторювала про сон, поки виписувала, але мені поки що відпочивати рано. – Її можна звільнити?

– Можна ризикнути, але якщо там тверде небажання йти, то отримаємо повістку до суду. Її ні звільнити, ні перевести не можна на іншу посаду. Якщо ще й у декретний піде…

У голові одна лайка. Я завжди знав, що вагітних важко звільнити. Коли в універі вивчав це питання, то практично повністю схвалював такий підхід. У майбутніх мам інші турботи, їм потрібна стабільність – робота бодай якесь підстрахування, особливо перед декретом.

Але зараз гостро шкодую, що лазівок не так багато. Хочеться просто прибрати Іру якомога далі, забути про її існування. Можна було б домовитись, що зарплату плачу, але в офісі вона не з'являється.

Тільки шепоче мені інтуїція, що дівчина не погодиться так просто.

Що ти задумала, га?

– Поки я майже нічого не можу запропонувати, - Волошин кривиться, сам не любить, коли щось не виходить. – Особливо з огляду на те, що мені навіть ім'я не сказали.

– Іра, наш головний продажник, - не бачу сенсу приховувати. Коли почнуться активні дії, це швидко спливе. – Принесла сьогодні довідку, що вагітна.

– Ти їй щось казав? Попереджав, що звільниш?

– Ні, сама здогадалася. Або поїхала взяти довідку після того, як її до офісу не пустили. Не знаю, яка там дата стоїть.

– Наскільки швидко ти її хочеш позбутися?

– Ще минулої п'ятниці вона повинна бути звільнена.

– Подробиць не буде?

Усміхаюся, хитаючи головою. З Волошиним ми разом навчалися, але на різних спеціальностях. На всіх вечірках бачилися, разом на першому курсі в раковині мили голову, щоб протверезіти й не палитися перед батьками.

Я його у фірму і підтягнув, давним-давно. Він непоганий друг, але нікого не збираюся посвячувати у подробиці своїх помилок. Навіть Шварц не знає того, що я накоїв.

А які б у нас проблеми не були – він завжди нагорі списку моїх друзів.

– Добре. Так, із варіантів… Іра у нас на окладі: ставка та відсоток, так? Значить, прибираємо відсоток, залишаємо голий оклад. Це змотивує її піти. Я підніму її договір, подивлюсь деталі. Навряд чи термін трудового договору маленький, але з декрету можна буде звільнити.

– Вже щось. Займайся цим питанням, особисто мені звітуй. Гаразд, я поїхав. Набери, як подасте позов.

– Як завжди, Нємцов. Може тебе підкинути додому? Час ще є.

– Ні дякую.

Ніяк не вдається зібратися. Наче голову очистив, як знову накочує сонливістю. Впевнений, що ще треба поговорити про щось із юристом, але ідеї відлітають.

Ні, я реально Шварцові готовий поставити пам'ятник.

Вчора після знеболювання він був огірочком, я сьогодні повне болото.

Чорт, Шварц. Я сподіваюся, у нього вистачило мізків дати Тасі ключі від квартири. Інакше незрозуміло, де ночувала моя дружина із сином сьогодні. І яким я мудаком став, якщо не подумав про це насамперед.

Від злості стискаю кулаки, мені папери, які мені в лікарні видали. Мільйон чеків, за всі процедури окремо. А потім у голові прострілює, наштовхуючи на думку.

Обстеження точно.

– Гальмуй, Волошине, - наздоганяю юриста на вулиці. – Ще перевір, як можна відправити цю Іру до лікаря. Є можливість, що купила довідку. І вона не вагітна.

– Зрозумів, зроблю. Але це можуть бути додаткові витрати.

– Мені важливий результат. Щорічний огляд фірми, наприклад. Все одно треба робити, нехай раніше. Для початку я хочу дізнатися: вагітна вона чи ні.

А якщо таки залетіла від когось і продовжуватиме нести брехню, то особисто затягну на тест ДНК. Нехай викручується після того, як він покаже нульовий збіг.

Я багато в чому неправильно вчинив за ці дні, але впевнений на 200%, що не втрачав пам'ять. З Ірою я не спав, не дійшли до фінальної стадії. Тож батьком ніяк не можу бути.

Тільки якщо вона раптом Дівою Марією не стала.

Залишилося це довести Тасі.

Дзвоню їй періодично, поки їду до таксі додому. Абонент не абонент і говорити з вами не бажає. Натомість набираю Шварца, той відповідає з другої спроби.

– Дивіться хто прокинувся, - друг ірже, а потім матюкається. – Стривай, я припаркуюсь, – чекаю, бо Мирон не любитель говорити за кермом. – Я думав до тебе ввечері заглянути, що треба?

– Я вже виписався.

– Теж під свою відповідальність? Серйозно, Ліза нас більше до лікарні не впустить.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍