Читати книгу - "Злодійка, яка смикнула лихо за косички"

то вивів назад у їдальню.

-- Отже, Бош напав на Боллунда? – запитала я його.

-- Поза всякими сумнівами. Удар проколов йому спину і вийшов через живіт.

-- Якого біса?

Він знизав плечима.

-- Бо він підла гадина?

-- Ні, чому він напав на Боллунда?

-- Він знав, що Локвуд посередник Корбіна і припустив, що Локвуд, а отже й Боллунд, знає як з тобою зв‘язатися.

-- Зі мною?

-- Звісно. Він хоче жабу. Боллунд сказав, що він тримає Локвуда у крамниці в заручниках. Відправив Боллунда передати тобі, щоб ти принесла жабу. Сама. Якщо не принесеш, він клянеться, що почне вбивати всіх, кого ти знаєш, починаючи з Локвуда.

-- Але Локвуд мені навіть не подобається.

-- Це не смішно, Амро, -- докорив мені Фенгал.

-- Я просто хочу сказати, що він не тримає в заручниках мого коханця чи члена сім‘ї.

-- А ти маєш коханця чи члена сім‘ї? – запитав Хольгрен.

-- Ні, але…

-- З усіх людей, яких він міг пов‘язати з тобою, Локвуд був найлегшою мішенню. Бош не справився зі мною до того, як перейшов у свій теперішній стан, барон Трасен під достатнім захистом, а інспектор Клюге справжній експерт в мистецтві залишатися в живих. В кожному разі, він докладно знав, де знайти Локвуда, адже він мав з ним справу, коли робив оригінальне замовлення. Локвуд був яблучком, що низько висіло.

-- Ти повинна врятувати його, Амро, -- сказав Дарувнер.

-- Хіба не ти казав мені не лізти в герої?

-- Але я не казав тобі бути безсердечною. Тепер Бош твоя купа, і тобі її прибирати.

-- Я не кажу, що не хочу розібратися з Бошем. Я повинна звести з ним порахунки. Я тільки кажу, що не зроблю цього заради Локвуда. Яйця Керфа.

-- Тепер, коли ми це з‘ясували, -- сказав Хольгрен, -- може підемо? Подобається він тобі чи ні, чим довше Локвуд знаходиться під опікою Боша, тим менше в нього шансів вижити.

-- Ти йдеш зі мною?

-- Звісно. В мене з Бошем теж є незакінчена справа.

-- -- --

Казанок свистом підкликав нам екіпаж. Мене здивувало, як швидко він його знайшов, зваживши на пізню пору. Поїздка до Драконових воріт була короткою, але коли ми туди доїхали, Хольгрен вже придумав план.

-- Не заходь в магазин, -- сказав він, передаючи мені жабу. – Просто поклич його і покажи статуетку, якщо мусиш. Як тільки я його побачу, то присягаю, він вже не буде в стані завдати нам клопоту.

-- Звучить доволі просто, -- відповіла я. Але в душі сумнівалася, що буде так легко. Бош був божевільним, але він був хитрим. Я не могла уявити собі, що він стане легкою мішенню для Хольгрена. Я хотіла сказати це вголос, але Хольгрен продемонстрував разючу здатність перетворювати все живе в трупів. Тому я тримала рот на замку з надією, що він має рацію.

Ми зсіли в кінці порожньої, освітленої ліхтарями вулиці. Магазин Локвуда знаходився посеред торгового району, в елітній частині, а ніхто не купляє такі дорогі дрібнички як в нього посеред ночі. Хольгрен поклав руку мені на плече, тоді перейшов вулицю. Ми пройшли решту шляху до магазина Локвуда під невисоку гірку.

Вітрини з дорогого скла були темні. Двері зачинені. Я оглянулася через вулицю. Хольгрена не було ніде видно, але я не переживала, що він накивав п‘ятами. Не дуже переживала.

Я взялася за ручку і спробувала її. Не замкнено. Я відчинила двері.

-- Ей, Боше, -- гукнула. – Я чула, ти хочеш порозмовляти зі мною.

Тиша. Тоді легкий стогін, десь в глибині магазина.

-- Є хтось вдома? – крикнула я.

-- Заходь, Амро. – Органний голос. – Сподіваюся ти принесла мою цяцьку.

-- Дякую, я тут постою. Може сам вийдеш і забереш те, що тобі треба? – Я підняла вгору жабу.

-- Неси її сюди, -- сказав Бош. – Негайно.

-- Ні.

Закричав Локвуд. Доволі довго.

-- На моїх нових кінцівках немає пальців, але як я відкрив, ними чудово можна виколювати очі.

-- Що до біса з тобою не так, Боше?

-- Після того, як моє тіло розлетілося на дрібні шматки, я розгубив свої манери. Неси сюди жабу, або цей чепурун втратить своє друге око. І мушу тебе попередити, мої кінцівки не підходять до тонкої роботи. Не виключено, що я штрикну надто глибоко.

-- Крива палка Керфа, -- вилаялася я. Запхала жабу в куртку і витягнула ножі. І ступила в павутину.

Розділ 28

-- Чепуруна можеш відпустити, -- сказала я, коли вступила в темне приміщення магазина. – Це наш танець, мій і твій.

Я повільно пройшла повз ряди дорогоцінних дрібниць і витонченого мотлоху, даючи очам час, щоб призвичаїтися до пітьми. Магазин був не такий вже й великий; я була певна, що Бош і Локвуд знаходяться в задній кімнаті. Приглушені електричні розряди, що хаотично пульсували в темному приміщенні, теж на це вказували.

-- Гаразд, -- сказав він. – Містере Локвуд, якщо Ви бажаєте піти, я не проти.

У відповідь тільки монотонне скиглення.

-- Здається, містер Локвуд воліє сидіти в калюжі своєї крові, Амро.

-- Виходь до мене, Боше, і забери свою жабу. – Сюди принаймні доходило якесь світло з вулиці. У підсобці вікон не було.

-- Ходи сюди й віддай мені її.

-- Припини ці ігри. Ти плануєш прикінчити мене і