Читати книгу - "Невидимі сліди, Марі-Анна Харт"

Кейт залишилася стояти на місці, відчуваючи, як її серце б’ється все швидше. Вона відчула, як її руки тремтять, коли подивилася на листа, що лежав у її руках. Її серце билося прискорено, а в голові крутилися тільки спогади про той страшний день, коли вона втратила батьків. Прізвище Дорлсогр звучало в її вухах, як болюча спогадка про все, що сталося. Вона могла відчути, як рука стискає лист, але не могла змусити себе відкрити його.

Її думки були переповнені емоціями — злістю, обуренням, страхом і навіть якоюсь дивною порожнечею. Вона вміла стримувати свої почуття, але це було більше, ніж просто спогади. Це було питання життя і смерті, справедливості і непростимих вибачень, що прийшли занадто пізно.

Зараз усе здавалося неважливим. Лист знову став символом минулого, яке не можна забути, яке не можна змінити. Кейт не могла визначити, чи хоче вона почути вибачення. Це не змінить нічого. Це не поверне її батьків.

Вона поклала лист на стіл і сіла. Глибокий вдих не приносив полегшення. Чи варто було відкривати його? Що вона взагалі мала зробити з цією інформацією? Кейт розуміла, що рішення залишити все так, як є, могло бути єдиним правильним варіантом. Тому вона залишила лист на столі, ніби його взагалі не було.

В ці хвилини, Кейт просто прагнула забути все, що сталося, навіть якщо це було неможливо.

Кейт кілька днів не могла відійти від того, що сталося. Лист, який вона взяла з рук адвоката, постійно був у її думках. Кожен раз, коли вона дивилася на нього, їй ставало важко дихати. Вона знала, що цей лист міг змінити все, але відкрити його вона не могла. У її голові крутилися думки про батьків, про ту ніч, про біль, який не покидав її навіть через стільки років. Вона не була готова до того, щоб знову відкрити старі рани.

День за днем, лист залишався на столі, і кожен погляд на нього лише збільшував її внутрішній конфлікт. Вона не могла зрозуміти, що їй робити. Відкрити його значило стикнутися з минулим, з тим, що завжди буде боліти, але не відкривати — це наче ховатися від правди.

В кінці кінців, Кейт зрозуміла, що більше не може просто відкладати це. Вона вирішила, що їй потрібно знайти сили і, якщо не для себе, то хоча б для того, щоб закрити цю частину її життя. Але чи буде вона готова до того, що дізнається?

Руки Кейт тряслися, коли вона почала обережно розгортати конверт. Серце билося швидко, а думки хаотично перескакували з однієї на іншу. Лист виглядав звичайно, але те, що було всередині, мало змінити все, що вона так довго намагалася забути. Кожен рух здавався важким, кожен міліметр паперу під її пальцями був немов тяжким вантажем.

Кейт затримала подих, коли нарешті вийняла лист із конверта. Вона вивчала його, наче намагалася з’ясувати, що буде далі, хоча насправді її серце вже знало, що їй треба це зробити. І ось, після кількох секунд, що здавалося, тривали цілу вічність, вона почала читати.