Читати книгу - "Невидимі сліди, Марі-Анна Харт"

вибір

Лист:

Дорога Кейт,

Якщо цей лист потрапить до твоїх рук, я прошу тебе дати мені кілька хвилин твоєї уваги, хоч я розумію, що жодні слова не можуть змінити того, що сталося. Це буде останній раз, коли я звертаюся до тебе, але я не можу йти з цього світу, не сказавши, що маю на душі.

Я виріс у сім'ї, яка не була здатна дати мені ні любові, ні підтримки. Мій батько був алкоголіком, і кожного дня я, моя мама, ми всі жили в постійному страху. Батько часто бив нас, а мама не могла нічого змінити. Я виріс з відчуттям, що світ вороже ставиться до мене. Коли мені було чотирнадцять, я опинився на вулиці. Без дому, без підтримки, я потрапив до темного світу наркотиків, де не було місця для моральних принципів чи навіть самоповаги.

Саме там я познайомився з Бобом, другом, який, як і я, був загублений у своєму світі. Спочатку ми просто крали гроші у перехожих, але потім почали залазити в будинки. Це було найгірше рішення, яке я міг прийняти. Я не розумію, як ми взагалі дійшли до цього, але в ту ніч усе стало ще гіршим. Ми не очікували, що господарі повернуться раніше. Я не хочу виправдовуватися, але ми були під кайфом, і наші розуми були в тумані.

Я жалкую, що не зупинив Боба. Мені соромно за те, що сталося цієї ночі. Я не зміг зробити нічого, щоб зупинити його. І коли Боб вбив твоїх батьків, а ти зазнала такого жаху. .. я не можу цього забути. Я не можу забути те, що Боб зробив із тобою і не можу пробачити собі, що дозволив йому згвалтувати тебе. Я все ще прокидаюсь серед ночі від кошмарів, де бачу твоїх батьків і відчуваю їх біль через те, що сталося.

Я щиро прошу вибачення за все, що я зробив. Я розумію, що ці слова нічого не змінять, і не вимагаю прощення. Я просто хочу, щоб ти знала, що я жалію про кожну хвилину того життя, яке ми забрали у тебе.

Мені страшно, що я не зможу отримати спокій від цього. Спокій не прийде, поки я живий, і я готовий зустріти наслідки своїх вчинків. Я знаю, що не заслуговую на прощення, і що ніколи не змогу виправити свою провину.

З повагою, Джон Дорлсогр

Кейт тримала лист в руках, її пальці ледве утримували папір через тремтіння. Читати цей лист було схоже на знущання, але вона не могла зупинитися. Слова були наче холодні леза, що проникали в її душу, і кожен абзац викликав нову хвилю болю. Вона не могла повірити в те, що вона читає. Це була історія про дитинство, що звучало як страшна казка. Кейт завмерла, коли дійшла до моменту, де він розповідав про зустріч із Бобом і про те, як вони потрапили до її дому тієї ночі.

Кейт повільно читала  листа, її руки тремтіли так сильно, що папір ледве тримався між пальцями. Вона знову почала перечитувати слова, які знову й знову ставали для неї немов кам’яним важким тягарем.

В її голові, здавалось, все сплуталося. Кожне слово викликало нову бурю емоцій, кожен рядок був як удар у серце. Вона не могла зупинитися, не могла просто відкласти це, навіть коли її внутрішній світ розривався на частини. Всі ці роки болю, гніву і жаху — і ось тепер це. Лист від того, хто забрав у неї найцінніше.

Раптом Кейт відчула, як її ноги піддаються, і вона опустилася на підлогу. Лист випав з її рук і тихо приземлився на килим. Кейт сіла, обхопивши коліна руками, і почала хаотично хитатися вперед-назад, як шукаючи якоїсь внутрішньої рівноваги, якої вже не було.

Еліс увійшла в кімнату, і одразу помітила, що щось не так. Кейт сиділа, здавалося, зовсім відсторонена, її погляд був порожнім, а руки тримали лист, що вона тільки-но прочитала. Вона не підняла очей, коли почула кроки Еліс, і не відповіла на привітання.

– Кейт? Що сталося? – запитала Еліс, тривожно наближаючись до подруги.

Кейт мовчала кілька секунд, потім підняла погляд, і в її очах горіли сльози.

– Ти знала? – її голос був твердий, але від нього йшла гірка суміш болю і розчарування.

Еліс заціпеніла. Вона не розуміла, про що йде мова.

– Що ти маєш на увазі? – запитала вона, намагаючись зрозуміти, що трапилося.

Кейт вперше показала лист, на її обличчі відбивалася розгубленість і злість.

– Про це, – сказала вона, кидаючи погляд на листа, який досі тримала в руках. – Ти знала?

Еліс подивилася на лист і її обличчя миттєво змінилося. Зрозуміло було, що вона знала, але не сказала.

Кейт відчула, як у її грудях закипає лють, як все її нутро обурюється від того, що Еліс тримала це в таємниці.

– Як ти могла? – голос Кейт став зірваним, а сльози заполонили очі. – Як ти могла не сказати мені? Я маю право це знати, я повинна була знати! Ти… ти просто мовчала ? Як ти могла?

Еліс підскочила до подруги, намагаючись її заспокоїти.

– Кейт, я не хотіла… Я думала, що це буде для тебе занадто тяжко, я не знала, як тобі це сказати. Повір, я просто хотіла захистити тебе…

– Захистити? – Кейт різко встала і відсахнулася від неї. – Я не хочу твого захисту! Ти не мала права приховувати це від мене! Ти мала сказати мені правду! Як ти могла так робити?

Еліс намагалася наблизитися, її обличчя відображало бентеження і біль. Вона розуміла, що зробила помилку, але не могла знайти слів для виправдання.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍