Читати книгу - "Рід Добрянських. Генеалогія і спогади, Леонід Добрянський"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
А то підемо з дружиною Марусею в ліс по ягоди, захопимо з собою чайник, кварту й відро і йдемо. Я знав, де і в якому лісі ростуть такі черешні, на які можна вилізти. На стару товсту черешню не вилізеш зроду, тому що, по-перше, її не обхопиш ні руками, ні ногами, а по-друге, найнижча гілка в неї задалеко від землі. У «чорному» - старому лісі з черешень ягоди ніхто не збирає, бо ніхто їх не дістає, а тому вони висять там, аж поки осипляться на землю. Ми йдемо у молодий ліс, де стовбури черешень ще не дуже товсті, гілки не так високо. А на дерево лазити я навчився ще хлопчаком, як пас худобу.
Черешні в лісі за розміром, кольором і смаком ростуть різні: дрібні й крупніші, рожеві й червоні, солодкі, кисло-солодкі.
Вибравши собі черешню з солодкими ягодами, я вилажу на дерево, тягнучи з собою чайник на шворці, а дружина залишається з відром під черешнею. Нарвавши повний чайник ягід, спускаю його вниз; дружина висипає ягоди у відро, а порожній чайник я знову тягну до себе і знову рву ягоди, і так, аж поки наповниться відро.
А дома з ягід можна що хочеш зробити - чи вареників наварити, чи пиріжків напекти, чи і так з хлібом поїсти, а то і просто посушити на сонці або в печі та сховати на зиму..
Побувши декілька місяців без роботи, я почав улаштовуватись в лісництво на посаду рахівника в конторі, що містилася в лісі на віддалі трьох кілометрів від села.
Головне управління лісів усього Гайсинського району було в м. Гайсині. Отож я й поїхав туди, там звернувся до кого слід, здав документи в кадри і одержав призначення з зарплатнею 140 карбованців на місяць (у 1936 році сірий хліб коштував у крамниці 90 коп., білий - 1 крб. 50 коп.).
На роботу ранком їду на веломашині через ліс, а ввечері так само повертаюся додому.
Контора у самісінькому лісі - як тільки вийшов із дверей, так тут зразу перед тобою ростуть різні породи дерев і ліскові кущі.
Якось вийшов я з контори і пішов поміж кущами помилуватися красою природи. Коли дивлюсь - аж під кущем ліщини сидить молодий заєць витріщив на мене очі і дивиться. Я тільки ворухнувся він як зірветься, та поперед мене як рвоне! Я за ним, пробіг кроків двадцять по стежці, і він зник; глянув сюди туди - не видно! А він, мабуть, збоку стежки був десь недалеко біля моїх ніг та як рвоне назад та в сторону, я знову за ним, а тут валялися гілки із зрубаного дерева; зайчик мій заплутався в цих гілках, я тут його і накрив. Запишав він, дле з рук не вирвався. Поніс я його в контору, де пустив в один із ящиків двухтумбового стола. Просидів він там до кінця робочого дня. Потім я його дістав із ящика, посадив у порожній портфель і повіз на веломашині додому. Вдома спустив я його у яму погреба, що містився в нашій хаті, дав йому зелені попоїсти, і він собі там сидить. Днів через два після того сиджу я в конторі і думаю, що зайцю самому сидіти, мабуть, тоскно, не завадило б і другого впіймати. З цією думкою я вийшов з контори надвір; а я вже запримітив, що зайцям подобається місце відпочинку під лісковими кушами з густим листям. Відійшовши метрів на 60-70 від контори, заглянув під один кущ, під другий нема; під третім дивлюся - спить. Я його сонного і накрив. З цим я вчинив так, як і з попереднім: спочатку в ящик стола, а ввечері у портфель та додому, а дома у яму до першого. Гадаю, що удвох їм все-таки було веселіше - було до кого слово промовити по-заячому.
Минув, мабуть, тиждень, і я собі подумав, що зайченятам моїм у погребі і темно, і сиро, і холодно, і вирішив збудувати для них клітку на ніжках, які роблять для курей-несучок.
Змайстрував таку клітку, приробив дверцята, поставив їй надворі під хатою, накрив зверху листовим залізом, ще й привалив камінням, і впустив туди своїх зайців. Даю їм зелень, листя різне, і вони живуть собі. Минуло днів три-чотири; виходжу надвір, дивлюсь: у клітці замість двох зайців сидить тільки один. Обійшов я кругом клітки, глянув - між поперечками в одному місці застрягла шерсть. Зробив я поперечки густо, щоб другий заєць через ту дірку не вискочив. Через тиждень виходжу - нема і другого, теж зумів якось пролізти і накивав п'ятами. Словом, із заячим господарством мені не повезло.
Попрацювавши декілька місяців у лісництві, я відчув, що зарплатня у 140 крб. на місяць мене не задовольняє, бо я звик заробляти та мати грошенят трохи більше; ціна ж на хліб - одна що тут, що в Донбасі. Звільнившись з роботи, кинув я свої речі в чемодан, попрощався з родичами та з дружиною, ноги на плечі і гайда в Гайсин на станцію!
Зразу поїхав у Петровеньки, де працював до того, звернувся безпосередньо до Апанасова Василя Герасимовича, який в той час працював помічником завідуючого базою «Змішторгу».
Зупинився в нього на квартирі, з його допомогою влаштувався на роботу рахівником на тій-таки базі. База була як харчова, так і промтоварна; мої обов'язки були обліковувати товари та продукти, крім того, виписувати вимоги на видачу товарів і харчових продуктів завідуючим крамниць, які приїжджали на базу, складати акти на недовантаження вагонів та нестачі.
Пропрацювавши декілька місяців на базі, я не поладив із завідуючим, внаслідок чого навесні 1937 року прийшлося розрахуватися і шукати роботи в іншому місці. Така робота знайшлася недалеко, у селі Маломиколаївці. В цьому селі була автошкола, яка готувала шоферів автомашин.
Спочатку я влаштувався туди помічником старшого бухгалтера, але згодом старшого бухгалтера забрали на три місяці на збори у військову частину, і мені довелося прийняти від нього справи по акту і працювати відповідальним за облік і звітність автошколи. Помічником моїм став Захар Завірюха, який до того працював рядовим рахівником.
Спочатку, коли я був тільки заступником старшого бухгалтера, то, хоч я і бачив недоліки в роботі школи, це мене не обходило, тому що я не відповідав за фінансову діяльність підприємства. Та коли я вже прийняв справи старшого, а разом з тим і відповідальність за облік, звітність і фінансовий стан, я свої погляди змінив, зразу зробив повну інвентаризацію всього майна, яке було в наявності, та звірив із тим, що рахувалося по обліку, і виявив, що облік від наявності майна далекий, як небо від землі.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Рід Добрянських. Генеалогія і спогади, Леонід Добрянський», після закриття браузера.