Читати книгу - "Рід Добрянських. Генеалогія і спогади, Леонід Добрянський"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Частина автомашин, які рахувалися як транспортні засоби, давно уже була розібрана і лежала як наочне приладдя. Деяких машин зовсім не було ні в розібраному, ні в зібраному стані. Дві пари коней рахувалися по обліку, але їх давно вже на підприємстві не було; лошата ж, які народилися три роки тому, не були взяті на облік; вони вже виросли в дорослих коней і ними користувалися як виїзними. Директор школи їздив на машині «ГАЗ», куди йому хотілося, навіть за 80 кілометрів до родичів. Кидає в кузов два підсвинки, яких не заприбутковували, наливає бочку пального - мовляв, спишемо на практичну їзду; звідтіль привозить якусь фіктивну довідку зі штампами та печатками, ніби він їздив у відрядження, і вимагає виплатити йому командировочні. Не дивно, що по статті «командировочні видатки» була перевитрата.
Ознайомившись із станом школи, я написав інспекторові земельного відділу в Москву, у контролюючий орган таких шкіл, доповідну записку про стан шкільного майна, а також про неналежне керівництво школою і передав районному прокуророві матеріали, щоб він притягнув до відповідальності винних у розкраданні державного майна та коштів. Цей мій лист до прокурора був перехоплений; директору довели до відома текст моєї скарги. Директор негайно видав наказ про звільнення мене з посади старшого бухгалтера, мотивуючи це тим, що я не витримав іспитового терміну. Після цього я особисто звернувся до прокуратури. Мене з директором викликали на певне число. Там мені порадили, щоб я залишив роботу в автошколі - оскільки я загризся з директором, працювати в одній установі нам уже не можна було, а директора, пообіцяли мені, - теж скоро виженуть. Викликавши його з другої кімнати, при мені директорові наказали, щоб він мені видав документ по всій формі про звільнення за власним бажанням. Після цього ми сіли в машину і поїхали додому в Маломиколаївку.
Туди до мене вже приїхала дружина. Поки я працював у автошколі, то користувався державною квартирою, коли я зіпсував стосунки з директором, довелося на селі наймати приватну квартиру. В кінці квітня я одержав у двох місцях по клаптику землі, де ми з дружиною посадили картоплю та іншу городину.
Поки я влаштовувався на іншу роботу, директора автошколи таки вигнали.
Улаштувавши питання із квартирою, перебравшись у неї із усім барахлом, я залишив дружину з сином дома, а сам сів на веломашину і поїхав за шістдесят кілометрів у Свердловськ на шахту № 23. Ранком виїхав, а увечері, ще й сонце не зайшло, я вже був на 23-ій шахті, де в той день грали хлопці у футбола. Я зупинився коло стадіона, поклав машину на зелену траву і сам приліг відпочити та подивитись, як іде гра. Тут же я довідався від знайомих хлопців, що на шахті головним бухгалтером працює мій земляк із села Михайлівки Стародуб Онокрей Варфоломійович. Переночувавши ніч у знайомих хлопців, на ранок я пішов у шахтну контору, де застав чимало приятелів, з якими раніше працював у цій же конторі.
Питають, де, що і як; відповідаю, що я зараз вільний як птах. Вони мені пропонують знову приступати до роботи в конторі при шахті. Побалакавши з ними із півгодини, пішов я до головного бухгалтера.
Він привітно мене зустрів; заходилися балакати. Він розпитує, я відповідаю, і так до обідньої перерви. В обід пішов я з Онокреєм Варфоломійовичем до нього на квартиру. За обіднім столом сиділи його дружина Наталка, його мати, син та дочка - ще малі. Пообідавши, пішли з ним знову у контору, він зразу запропонував мені роботу у розрахунковому відділі, тому що в бухгалтерії поки що не було вільного місця. Хоч і дали мені роботу рахівника, але оплату встановили вищу, бо в мене було свідоцтво про закінчення бухгалтерських курсів. Попрацювавши місяців півтора у розрахунковому відділі, я був переведений на посаду бухгалтера. Це було десь у червні чи липні 1937 року.
Працюючи бухгалтером фінансового відділу шахти, я часто їздив до держбанку у м. Ровеньках. Там якось я зайшов у комісійну крамницю і побачив, що продається великого розміру плюшове пальто з лисячим хутром, підклад із гарної чорної матерії, - мабуть, з якоїсь попаді, - вартістю 600 крб. Я вирішив, що коли його перешити на мою жінку, вийде добре. Заплатив 600 крб. і привіз пальто додому. Я гадав, що дружина поїде до Михайлівки до моєї матері, там у неї є власна швейна машина, і вони удвох пальто перешиють, зроблять з великого менше.
Дружина не погодилася їхати у Михайлівку, а запропонувала віддати пальто у швейну майстерню у Шарапкиному. Я не став заперечувати, і ми пішли у Шарапкине, де за переробку я заплатив по квитанції ще 100 крб. Разом вийшло 700. Зняли мірку і стали переробляти. Коли воно було майже готове, дружина пішла на примірку, і що ж ви думаєте? Із великого зробили таке мале, що і дивитися було ні на що: довжина по коліна, рукава по лікті і комірець маленький - я-то думав, що вийде подвійний. Не було ні кусків, ні клаптів: звичайно, плюш хоч куди - на шапки годився, на комір, на кепку. Словом, розполовинили, як є, і вийшло, як у Микити свитка або у Тришки каптан. Жінка відмовилась забрати пальто з майстерні. Ми і в міліцію, і до завідуючого - ніде кінців не змогли знайти. Трохи внизу відпороли, нашили рукава на 15 сантиметрів, та так прийшлося те пальто й забрати.
Пропрацював я бухгалтером фінвідділу на шахті до 1940 року. Розрахувався і приймаю роботу старшого бухгалтера райвідділу зв'язку. Навесні одержую в степу 15 соток землі, на якій під плуг сію кукурудзу. Сходи були дружні; коли кукурудза піднялася по коліна та була зелена як рута і стояла як очерет, мої сусіди говорили, що коли вона дозріє, то буде стільки качанів, що нікуди їх буде і дівати. Мій помічник по роботі посіяв кукурудзу на своїй ділянці далеко пізніше від мене; казав, сію так, навмання, не сподіваючись, що буде з неї толк. Сіяв рідко, рядок від рядка далеко і рідко в рядку. Коли стала моя кукурудза квітувати, дивлюсь - вийшов пустоцвіт, лише з одного боку зав'язалося декілька качанів, так що з усієї площі я зібрав один лише мішок качанів. А в мого помічника вигналася така кукурудза, що, піднявши руку, не дотягувались до її верха, і на кожному стеблі по кілька качанів, як рука завдовжки і завтовшки.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Рід Добрянських. Генеалогія і спогади, Леонід Добрянський», після закриття браузера.