Читати книгу - "Як зруйнувати Америку за три прості кроки, Бенджамін Аарон Шапіро"

свободи, у чому вони бачать прагнення щастя... Ідеї свободи не можуть бути незмінними від покоління до покоління: сталою може залишатися тільки концепція, загальний образ того, чим є свобода. Свобода, закріплена в незмінному законі, не є свободою взагалі».

Щоб позбутися засадничих концепцій прав і влади, треба переписати історію. Таке переписування, своєю чергою, потрібно виправдати новим поглядом на філософію історії: замість зосередження на реальності минулого, вона зосереджується на минулому, побаченому крізь призму сучасності. Фредерік Джексон Тернер, президент Американської історичної асоціації, у 1910 році писав, що історія має бути відділена від об’єктивних досліджень і натомість слугувати «думкам, що формуються під дією нових умов, які виявляють вплив і значущість сил, не пізнаних адекватно істориками попередніх поколінь». Карл Бекер, дуже впливовий історик-прогресивіст, стверджував аналогічно: «Для мене нема нічого нуднішого за історичні факти й нічого цікавішого за ту службу, яку вони можуть виконати у спробі розв’язати одвічну загадку людського буття». Бекер пізніше пояснив: «Насправді всякий історичний факт — річ на диво невловима, складна для фіксації, річ, яку майже неможливо відрізнити від “теорії”, якій він мав би докорінно суперечити». Метою історичної науки є «надати зрозуміле пояснення того, що відбулося».

Бекер прояснив у своїй знаменитій лекції 1931 року в Американській історичній асоціації: «Найспритнішими трюками в усі часи були не злостиві вигадки, що мали залучити до себе всіх, а несвідомі й необхідні зусилля з боку “суспільства” для розуміння того, що воно робить у світлі того, що було зроблено, і що воно ще сподівається зробити». «У світлі того, що суспільство сподівається зробити» — ця фраза презентує повне обернення напрямку історичної науки з погляду назад на погляд уперед. Його колега з «нових істориків» Джеймс Гарві Робінсон так підсумував цілі нової орієнтації: «Історія часто спрацьовує там, де відмовляє все інше. Вона дуже тендітно змінює наше ставлення».

Це вчення — прозване «новою історією» — негайно вплинуло на те, як Америка бачить свій історичний шлях. Воно надало ґрунт, на якому почали зводити свої конструкції ревізіоністи — особливо радикальні. Якщо Америка має повернутися до коренів, то є необхідність усе переписати, починаючи з коренів, зробивши їх невимовно ганебними. Найлегший спосіб зробити це — вибірково ігнорувати факти на користь певної тези.

Першим застосував цей метод видатний історик Чарльз Бірд, автор «До економічного тлумачення Конституції Сполучених Штатів» (An Economic Interpretation of the Constitution of the United States, 1913). Бірд, професор Колумбійського університету, висунув думку, що батьки-засновники скомпілювали Конституцію США з єдиною метою — захистити власні економічні інтереси. Засновників Бірд описував як «маленьку, але активну групу людей, через свою власність безпосередньо зацікавлену в результаті своєї праці», на противагу «незаможній масі», яку «усунули від участі із самого початку». Батьки-засновники були не ідеалістами, а олігархами. «Конституція, — підсумовує Бірд, — є документом суто економічним». Бірдове «відкриття» уславило його: до 1952 року було продано понад 11 мільйонів примірників його книги. Крім того, Бірд, як і його дружина Мері, вважав, що американське підприємництво в «Позолочену добу» являло собою нескінченну вервечку прикладів експлуатації, а не безпрецедентного зростання й прогресу Америки, що забезпечило краще життя десяткам мільйонів людей. Не дивно, що Бірд був запеклим критиком капіталізму і глибоко вірив у можливість удосконалення людини: він писав, що «фізичне й суспільне здоров’я мусять бути основою освіти». Не можна вважати збігом те, що Робінсон і Бірд разом із Гербертом Кроулі заснували Нову школу соціальних студій — установу, яка орієнтувалася на розмиття кордонів між прогресивістським «переробленням світу» і «науковими» дослідженнями.

Економічний підхід до історії визначається й у численних наступних історичних вченнях. І хоча праці Бірда виявилися недосконалими — історик Форрест Макдональд спробував відтворити дослідження Бірда і «не знайшов кореляції» між економічними інтересами засновників та їхнім голосуванням за головні або загальні економічні питання», — його «історизм» встановив прецедент для майбутнього класового прочитання американської історії. Стоутон Лінд, неомарксист, який багато в чому погоджувався з Бірдовою класовою ревізією засад Америки, написав глибоке дослідження «Походження американського радикалізму» (Intellectual Origins of American Radicalism), сформулювавши засновницькі обіцянки й розвиток аболіціоністського руху як такі, що мали соціалістичний відтінок. Лінд визнавав, що він «дедалі більш відданий тій тезі, що професор історії має бути і головною дійовою особою в історії». Річард Гофстедтер, який називав Бірда своїм першим натхненником, став у середині століття одним із найбільш уславлених істориків: свою кар’єру він починав переконаним комуністом (і став членом комуністичної партії в 1938 році), а закінчив двічі лавреатом Пулітцерівської премії. Так, він зневажав капіталізм і відкрито висловлював свою ненависть до нього, проте він зумів скерувати цю нелюбов на службу інтелектуальній критиці всього — від американської промисловості до американського консерватизму. Джордж Вілл справедливо характеризував узагальнений світогляд Гофстедтера як глум над американським консерватизмом: «Гофстедтер вважав консерваторів жертвами вад їхнього власного характеру і психологічних негараздів — “параноїдального стилю” політики, що коріниться у страху отримати статус “невдахи”. Консерватизм піднісся на хвилі голосів людей, яких дратували лібералізм і поблажливість».

Найпопулярнішим із ревізіоністів класового штибу, втім, був, без сумнівів, Говард Зінн. Зіннова мало підкріплена джерелами й надзвичайно упереджена «Народна історія Сполучених Штатів» (А People’s History of the United States) — у якій Америка показана відповідальною майже за всі біди світу останні двох століть — на момент смерті автора розійшлася накладом у 2 мільйони примірників. Зінн був палким захисником суб’єктивізму в історії. Його власна суб’єктивна думка була суто марксистська: згідно із Зінном, який майже все своє доросле життя провів у заграваннях із комунізмом, марксистський постулат про те, що вся історія людства — сама лише класова боротьба, «неспростовно істинний і верифікується будь-яким прочитанням історії». Проте Зінн був не просто марксистом — він був повним і відкритим дезінтеграціоністом. На перших сторінках «Народної історії» Зінн розкриває всю свою програму: переписати історію в ім’я народу й висадити в повітря «ту оману, ...що нібито існують якісь “Сполучені Штати”, місце регулярних конфліктів і сварок, а насправді — громада людей зі спільними інтересами». На думку Зінна, «національні інтереси» ніяк не представлені в Конституції, у територіальній експансії, у законах, ухвалених Конгресом, у рішеннях судів, у розвитку капіталізму, у культурі освіти й ЗМІ». Уся історія являє собою лише владну ієрархію. Сполучені Штати — ніщо інше, як змагання між «переможцями й переможеними, панами й рабами, капіталістами й робітниками, гнобителями й пригнобленими за расовою і статевою ознакою». «У такому світі конфлікту, — веде Зінн далі, — у світі жертв і катів справою мислячих людей, як казав Альбер Камю, є