Читати книгу - "Відкрите суспільство та його вороги"

згадували у зв'язок з Гераклітом. (Інститут племінних жерців-царів, цілителів чи шаманів, мабуть, також вплинув на секту піфагорейців, у якій панували на диво наївні племінні табу. Очевидно, від більшості з них відмовилися задовго до Платона. Але твердження піфагорейців про надприродну підоснову верховної влади збереглося.) Тому пропонована Платоном філософська освіта має чітку політичну функцію. Вона помічає правителів і споруджує бар'єр між правителями і підвладними. (І досі — це головна функція «вищої» освіти). Платонівська мудрість здобувається здебільшого заради запровадження незмінного політичного класового правління. Її можна назвати політичною «медициною», наділяючи містичною силою цілителів, які володіють нею34.

Але ми й досі не здобули повної відповіді на наше запитання про функції філософа в державі. Радше змінилася сама постановка питання, і тепер перед нами стоїть аналогічна проблема практичних політичних функцій шамана чи цілителя. Платон, певно, переслідував якусь конкретну мету, коли запроваджував спеціалізоване філософське навчання. Отже, нам слід шукати неминущі функції правителя, що були б аналогічні тимчасовим функціям законодавця. Схоже, сподіватись виявити таку функцію можна лише у сфері вирощування панівної раси.

VI

Найкращий спосіб збагнути, навіщо в ролі постійного правителя потрібен філософ — запитати: «Що станеться, згідно з Платоновими поглядами, з державою, якою не буде постійно правити філософ»? На таке запитання Платон дає чітку відповідь. Якщо охоронці держави, навіть найдосконалішої, необізнані з піфагорейською мудрістю та Платоновим числом, тоді рада охоронців, а з нею і держава, неминуче деградує.

Расизм, таким чином, посідає набагато важливіше місце у Платоновій політичній програмі, ніж можна гадати на перший погляд. Точнісінько як Платонове расове чи шлюбне Число забезпечує тло для Його описової соціології, «тло, на якому намальовано Платонову філософію історії», за висловом Дж. Адама, так само воно створює тло для Платонової політичної вимоги, що верховна влада має належати філософам. Після того, що було сказано в розділі 4 про тваринницькі чи скотарські корені Платонової держави, ми, певно, не будемо геть приголомшені відкриттям, що цар — це цар-пастух. Втім, декого ще може здивувати, що філософ виявляється філософом-пастухом. Необхідність наукової, математично-діалектичної та філософської опіки не останній з аргументів на користь верховної влади філософів.

У розділі 4 ми показали, як ретельно було розвинуто і якого значення надавалося на початку «Держави» проблемі винищення «сторожових собак» в людській подобі. Але досі ми не виявили жодної правдоподібної причини, чому справжній та абсолютно компетентний філософ мав би стати вправним політичним селекціонером і з успіхом застосовувати своє мистецтво. І все-таки, кожний, хто розводить собак, коней чи птахів, знає — раціональне вирощування неможливе, коли немає зразка, мети, яка б скеровувала його зусилля, ідеалу, котрого він може спробувати досягти шляхом спарювання і селекції. Без такого стандарту він не зможе визначити, хто з потомства «досить добрий», не скаже, в чому полягає різниця між «добрим потомством» і «поганим потомством». Але цей стандарт якраз відповідає Платоновій «ідеї» раси, яку він сподівався виростити.

Як лише справжній філософ, діалектик може, згідно з Платоном, бачити божественний оригінал держави, так само лише справжній діалектик здатний побачити божественний оригінал — «форму» чи «ідею» Людини. Тільки він спроможний скопіювати цю модель, спустивши її з Неба на Землю35, і там втілити її. Неправильно, як це дехто робить, гадати, ніби ця царствена «ідея» — «ідея» Людини — виражає те, що є спільним для всіх людей. Вона — не універсальне поняття «людина», а радше богоподібний оригінал людини, незмінна надлюдина, надгрек і надгосподар. Філософ повинен спробувати втілити на землі те, що Платон змальовує як расу «найбільш сталих, мужніх і в межах можливого наймиловидніших... народжених від шляхетних батьків і з характером, що вселяє трепет»36. Ця раса повинна складатися з чоловіків та жінок, «богоподібних, якщо не божественних... досконало виліплених»37 — шляхетна раса, природою призначена для царювання та панування.

Ми бачимо, що дві основні функції філософа-царя аналогічні: він повинен копіювати божественні оригінали держави та людини. Лише він один має здатність і бажання «втілити в окремій людині, а також і в державі свої небесні видіння»38.

Тепер ми можемо збагнути, чому Платон вперше натякає, що правителям потрібне більше, ніж звичайна висока якість, саме там, де він уперше пропонує застосувати методи розведення тварин до людського роду. Ми, каже він, дуже дбаємо про розведення тварин. «Якщо ми станемо ростити їх у такий спосіб, то чи не вважаєш ти, що порода твоїх птахів чи твоїх собак швидко зіпсується?» Роблячи з цього висновок, що ми так само повинні дбати про вирощення людей, «Сократ» вигукує: «О боги!.. Якими ж видатними повинні бути правителі, якщо ті самі принципи застосувати до роду людського!»39 Ця репліка важлива, бо містить перший натяк на те, що правителі повинні складати клас людей «видатних» здібностей — клас із власним статусом і підготовкою. Вона також готує нас до вимоги, що вони повинні бути філософами. Та цей фрагмент ще вельми важливий і тому, що безпосередньо підводить нас до Платонової вимоги, щоб обов'язком правителів, як цілителів людського роду, було використання брехні й обману. Брехня необхідна, твердить Платон, «якщо ми хочемо, щоб стадо було бездоганним», а для цього потрібно «усе робити потайки від усіх, окрім правителів, щоб у стаді охоронців не було розбрату». Справді, заклик (який цитувався раніше) до правителів сміливіше вдаватися до брехні, як до ліків, Платон робить саме у зв'язку з цим, готуючи до наступної вимоги, яку вважає особливо важливою. Він проголошує40, що правителі повинні винайти, з метою спарювання молодих помічників, «дотепну систему жеребкування, щоб той, хто буде розчарований... винуватив свій лихий талан, а не правителів», а самі, потайки, підробити так, як потрібно. Одразу після цієї негідної поради уникати відповідальності (вкладаючи її в Сократові вуста, Платон зводить наклеп на свого видатного вчителя), «Сократ» висловлює припущення41, яке невдовзі підхоплює і розвиває Главкон і яке ми з цієї причини можемо назвати Главконовим едиктом. Я маю на увазі брутальний закон42, згідно з яким будь-хто будь-якої статі під час війни повинен скоритися бажанню сміливця: «Поки триває війна... ніхто не може відмовити йому. Відповідно, якщо воїн запалюється бажанням кохатися з юнаком чи жінкою, такий закон додасть йому наснаги до здійснення подвигу». Надто наголошується, що держава здобуде від цього подвійну користь: більше героїв, завдяки такому стимулу, а з іншого боку, завдяки зрослій чисельності дітей від героїв. (Слова про другу вигоду, важливішу з точки зору довгострокової расової політики, вкладаються в «Сократові» вуста.)

VII

Для такого вирощування зовсім непотрібне спеціальне філософське навчання. Проте саме філософське рощення відіграє найголовнішу роль у протидії небезпеці виродження. Для боротьби з