Читати книгу - "Архе"

якщо немає з ким бавитись у Гру правил, завжди залишається найдосконаліший, остаточний суперник — ти сам. Питання, наскільки далеко тобі дозволяє заходити твій страх?

Він підіймається вгору, вздовж трамвайних торів, знаючи, що є абсолютно невидимим у цьому місті, де люди поглинуті собою до такої міри, що перетворилися на комах — дискретних, лискучих хітинових жуків, котрі вічно тікають у жасі, що секундна стрілка годинника от от прохромить їх, мов шпилька ентомолога.

З за спини виривається трамвай, і маестровий настрій скаче в екстазі. Він пригадує, що давно вже хотів записати про «Бабусю й Чудовисько», п’єсу, що з похвальною реґулярністю йде по вулиці Чупринки. Але перед тим він подумки окреслює Об’єкт № 6. ПРИРОДНИЙ ТЕАТР Шекспірова сентенція про те, що світ — Театр, всяке прийдешнє покоління тлумачить по своєму: чи то як прісний зразок поетичної метафори, чи як скрушну констатацію людської дволикості, чи як буквальну вказівку для і на Гравця. Той Театр, про який піде мова, багатий на декорації, костюми і музичне аранжування, однак його репертуар за останні п’ять тисяч років збагатився всього на дві чи три п’єси.

Щоб ці міркування не видавалися надто невизначеними, звернімо наші погляди у бік Львова та його мешканців.

Припустімо, що це місто є нічим іншим, як великим конґломератом певних структур… вихорів… Чогось такого, до чого пасувала б назва «природні театри». Надалі цим терміном будемо позначати певні території — тінистий бік вулиці N, чи столик біля вікна в кав’ярні NN, чи під’їзд будинку номер* по вулиці*** — з постійними типами життєвих ситуацій. Інакше кажучи, з притаманним лише їм сталим репертуаром — набором певних слів та обставин, які мають тенденцію повторюватися у цьому локусі знову і знову. Виконавці ролей змінюються, випадкові «глядачі» щораз інші (про «відмінність» між глядачем та актором природного Театру можна писати тільки з використанням лапок). Структурно ж п’єса залишається тою самою.

Так от, маестро подумки звертається до глядача. Коли Ви ходили до Театру востаннє? п’єси, що йдуть зараз у Львові:

Скрупульозне дослідження театрального репертуару міста в цілому ще знайде свого шекспіра. Наведімо для прикладу найцікавіші з виявлених п’єс. Користуючись ними як ключем, вільний поціновувач зможе самостійно класифі кувати й відкривати нові грані Мельпомени. Кожен гість міста Лева при бажанні й мінімальному запасі терпіння зможе спостерегти п’єси у вказаних місцинах самотужки.

1. БОЖЕВІЛЬНА ЦЬОЦЯ (Високий Замок; тло — комунальна сансара пенсіонера). Головна героїня — боже вільна алкоголічка похилого віку. Часто з’являється з незапаленою сиґаретою і розпочинає дію з того, що пере питує, чи нема, бува, вогню. Не виключено, що в руці вона триматиме неадекватний моментові предмет. З власного досвіду скажу, що раз бачив, як Цьоця стискала плоскогубці, ще раз — порожню пластикову пляшку, а втретє — старий чоловічий мешт у полотняній сумці. У захоплюючій, експресивній манері Цьоця (актриса розмовляє колоритним суржиком, тому більш коректно називати її «Сумасшедшей Тьотєнькай») переповідає свою біографію: переїзд у молодості звідкись зі сходу України (також: Молдавії, Кубані тощо), невдалий шлюб і — хвала Театрові! — вроки, які на неї кинула свекруха.

П’єса йде переважно під вечір і триває від 10 до 30 хвилин. Існує також менш ефектний римейк, де головну роль виконує старий п’яниця чоловік.

2. СЕСТРИЧКИ ІСТЕРИЧКИ (р н синагоги «Золота Роза»; п’єса розрахована на любителів grind core психо логізму). Типаж — дві жінки віком від тридцяти до п’ятде сяти. Одна з них п’яна в дим, і їй начебто соромно. Інша вичитує п’яній супутниці моралі, вибачається перед перехожими за нетактовність подруги і сама раз по раз шаріється. При нагоді зверніть увагу на ґрим п’яної — джерело відчаю і духовної кризи, яку несуть ці двоє.

Залишається відкритим до з’ясування тип зв’язку між ними: сестри? сусідки? шкільні подруги? Кожен варіант відкриває специфічні, дедалі тонші грані рольової гри.

3. МОНСТР! МОНСТР! (р н вулиці Сахарова). Дуже якісний зразок інтерактивної п’єси, де глядач в залежності від настрою може бачити хід подій у щораз несподіванішому ракурсі.

Підіймаючись вздовж трамвайних торів по вул. Сахарова, ви спостерігаєте перед собою пристойну, інтеліґентної тілобудови жінку похилого віку. В якийсь момент жінка обертається через плече, зауважує вас і помітно пришвидшує крок. Ще один погляд (на лиці непідробний переляк міщанки) — і вона вже втікає від вас серйозно й без жартів.

Вона зникає за рогом, і ви готуєтеся почути її крики на поміч.

Йдіть за нею. Жінка, вже, було, сповільнивши ходу, знову зауважує вас і кидається навтьоки. У вас з за спини чути дзеленькання трамвая. Той під’їжджає до зупинки, і жінка в останню секунду заскакує у відчинені двері.

4. ГРА В ТРАМВАЙ (р н вул. Городоцької навпроти костелу св. Ольги; п’єса забавка). Ще одна п’єса, де вдало обігрується тема львівських трамваїв. Двоє хлопчаків стоять на хіднику навпроти і чекають трамвая. Коли трамвай починає наближатися, перший хапає другого за руку і не дає вирватися. Другий у той час повинен видерти долоню з пальців товариша і встигнути перебігти на протилежний бік дороги перед самісіньким носом транспорту.

5. НОЇВ КОВЧЕГ (Високий Замок р ну Замарстинова; соціальна містерія). П’єса має глибоко алеґоричний зміст, тому слід велику увагу приділити знакам: кольорам, числам тощо. Двоє молодих закоханих з’являються на краю Високого Замку, відразу над обривом. Кілька хвилин вони дивляться зворушено на коробки бетону й рури труб.

Цілуються. Підтримуючись навзаєм, спускаються вниз — із гори у місто.

Ця вистава мала альтернативне прочитання у вигляді загибелі пароплава «Титанік», де алюзії на Ноїв ковчег обігрувалися з притаманним тій порі пафосом есхато логічної антиутопії. Така собі демонстрація, що могло спіткати людство, якби у прірву за бортом ковчега не ступили Закохані. Однак це, повторюсь, є відхиленням від апокрифічного варіанту; у Льовові п’єса йде в ориґінальній режисурі.

6. МОЙСЕЙ (вул. Дорошенка, час пік). У момент найбільшого руху по вулиці (це, як правило, післяобідень) на сцені з’являється богомільна, проте п’яна в дим алкого лічка із зачіскою «під хлопчика». Вона худа, засмальцьована, смердюча і страшна. Але від неї віє такою космічною одухотвореністю, що її постать мимоволі притягує погляди цілої вулиці. Сива баба, похитуючись, наче бувалий матрос, йде вулицею, плямкає губами і стиха бурмоче прокльони; кожне її заточення то вправо, то вліво викликає тихі охкання та скрики в особливо чутливої публіки. У найнеспо діваніший момент баба різко вискакує на проїжджу частину і, під урочисті фанфари гудків, зупиняє нерозривний потік автомобілів, маршруток і трамваїв владним змахом рук.

Змовкає все, і море розходиться — алкоголічка неспіхом переходить дорогу,