Читати книгу - "Трон. Імперія фальшивки, Аліна Скінтей"

- 34 -

Двадцять чотири роки тому.

Тренувальну кімнату Адріан зненавидів майже після першого заняття з батьком. Маленькому шестирічному хлопчику потрібно було заслужити батьківську увагу, і йому це дали зрозуміти надто чітко.

Дитячі очікування розбилися об жорстокість дорослих сподівань. Морвес з всією відповідальністю ставився до тренувань сина, вимагаючи від нього більше, аніж він був спроможній.

Сіре каміння кімнати із натягнутими чорними канатами та матами на підлозі стали не просто ненависними Даерону-молодшому, він мріяв, як одного дня зруйнує цю кімнату. Зітре в порох те, що завжди змушувало його пригадувати всі ті дні, коли Морвес намагався вдосконалити вміння сина.

— Ріан, чоловіки не плачуть! — гримнув Морвес, — краще витрати час на тренування, — сердито вимовив батько, покидаючи сіру ненависну кімнату.

Чим більше батько гримав, тим більша з’являлася між ними прірва. Адріану хотілося отримати не просто визнання Морвеса, йому хотілося довести неправоту батька. Змусити могутнього Морвеса Даерона визнати свою неспроможність виховання, холодність, відчуженість. Останнє змусило серце Адріана вкритися такою товщиною льоду, що навіть палке сонце було б не спроможне розтопити той лід.

Ближче до семи років здібності Адріана чіткіше сформувалися й проявили себе в найнеочікуваніший момент.

— Твоя магія жалюгідна! — Морвес сердито сплюнув слину на підлогу, коли побачив магію сина.

Адріан стояв ошелешений, виплеск магічної енергії нагадував щось приємне і одночасно болюче. Все його маленьке тіло тремтіло, магія все ще продовжувала вібрувати на пальцях. Він не розумів як все сталося і головне, чому його магія була жалюгідною.

В п'ятнадцять Адріан чітко усвідомив, що його здібності унікальні. Ніхто у світі не міг робити те, що робив він, і навіть вивчивши більше сотні заклинань, що було унікальним для його віку, для батька його магія все одно залишалася жалюгідною.

У вісімнадцять Адріан перестав намагатися привернути увагу батька, навіть більше, він пішов своїм шляхом більше не намагаючись підлаштуватися під вподобання батька.

В двадцять п’ять Адріан отримує визнання не лише з академії, він отримав визнання своєї сили самим королем. Йому більше не потрібне схвалення батька, як і його увага.

В тридцять Адріан впевнено йде своїм шляхом, не оглядаючись на минуле. Принаймні Даерон-молодший так гадає. Він не вірить словам батька про примирення, не вірить і в те, що батько справді кохав матір. І саме через останнє Адріан не може пробачити батькові.

***

Адріан стояв близько пів години, уважно спостерігаючи за Сільсією. Полум’я яке горіло в очах Аберхат зачаровувало, її старанність та впертість змушувало нею захоплюватися. Даерон не був схильним до сентиментальності чи надлишкового співчуття до того хто так відчайдушно прагнув сили, з Сільсією все було інакше. Можливо все було через те, що вона була симпатичною і подобалася Роувену.

Її заплетене чорне волосся в довгу косу, красиво виблискувало в сонячному промінні. Чим більше минало часу, тим більше в її волоссі з’являлося срібла, і цей феномен також заворожував. Тендітна і, на перший погляд слабка дівчина якій зовсім не годилося бути чаклункою, було до неймовірності впертою та настирливою. Сільсія продовжувала вимахувати руків'ям канаріс, намагаючись вивільнити магію, та всі її спроби були марними.

— Ти так витратиш весь свій резерв, — не витримав Даерон й втрутився.

Адріан не збирався переривати тренування Аберхат, якби не її знущання над власним тілом. Від неочікуваності Сільсія здригнулася і рефлекторно завела руки за спину від ніяковості. Срібло в її волоссі зникло, повертаючи собі чорноту.

«Вона точно особлива в усіх своїх проявах!» — подумав Даерон, неспромозі стримати легку щиру посмішку.

— Капрал Даерон, ви, шпигує?

— Це не в моєму стилі. Скоріше не хотів турбувати, але дивлячись як ти нівечиш себе, стриматися тяжко щоб не втрутитися.

Погляд опустився в підлогу, по тілі пройшовся холодний протяг вітру. Його слова викликали в неї розгублену посмішку. Аберхатвся була спітніла, волосся прилипало до чола, коса до спини, розчервоніле обличчя та рване дихання. Вона була зовсім не в тому стані, щоб вести розмову з тим, хто був настільки симпатичним.

 Короткий чорний топ та легінси чудово підходили для проведення виснажливих тренувань, але зовсім не були доречними в компанії чоловіка. Усвідомлення власного зовнішнього вигляду перед вродливим чоловіком, не відразу спало їй на думку. Сільсія не встигла потягнутися до піджака, як його їй протягнув капрал, практично не дивлячись в її сторону задля збереження комфорту.

— Я не хотів створити дискомфорт.

Адріан говорив майже щиро.

— Все гаразд.

Аберхат натягнула піджака, який неприємно прилип до спітнілого тіла.Серце продовжувало шалено стукати качаючи кров, повітря було страшенно задушливим. Сільсія облизала пересохлі губи, як би вона не намагалась вирівняти дихання, вдавалось їй це погано. Розчервоніле обличчя та каплі поту тільки зайве нервували.

— Досить цих дивних переходів з офіційного до особистого. Я звертаюсь до тебе на «ти», і буду вдячний за взаємність. Згода?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍