Читати книгу - "Зухвала дівчина актора, Торі Шей"

21 глава

Даніяр

Настрій: І мені хотілося знищити весь світ заради неї.

Ми під'їхали до Уляни. У мене в голові крутилася думка про те, що ця ніч тільки починається, і я абсолютно не мав наміру закінчувати його на цьому моменті. Дорогою я кинув кілька жартів, щоб зняти напругу, але її реакція була стриманою, що тільки розпалювало мою цікавість і бажання ще більше. Я вимкнув двигун і повернувся до неї, нахиляючись трохи ближче. Світло від ліхтарів, що проникало через вікна машини, підкреслювало її обличчя, роблячи його ще більш привабливим. Уляна зустріла мій погляд, і в її очах відблискував виклик.

— Ну що, ти не запросиш мене на каву? — усміхнувся я, граючи бровами, хоч точно знав, що кава — останнє, чим я зараз цікавлюся.

Знаю, що це було нахабно. Вона на мить замислилася, її погляд ковзнув до дверей, але потім повернувся до мене. Я міг би заприсягтися, що побачив легкий натяк на усмішку.

— Ти ж не п'єш каву на ніч, — відповіла вона, в її голосі прозвучала нотка сарказму, який завжди заводив мене ще більше.

— Це правда, — погодився. — Але для тебе я готовий зробити виняток.

Уляна лише підняла брову. 

— Добре, — несподівано погодилася вона, трохи нахиляючись уперед, так що наші обличчя опинилися майже впритул. Її губи були так близько, що я ледь стримувався, щоб не притягти її до себе і не зробити те, про що я думаю кожну кляту хвилину. Коли засинаю, або прокидаюся, а особливо, коли поряд з нею. Ніколи не вважав поцілунки чимось особливим, але вона змушує мене думати інакше. Її губи, освітлені м'яким світлом, здавалися ще більш спокусливими, і я відчував, як пульс підскакує. Я вперше за рік бачу її без звичної червоної помади, і вони були навіть кращими — природного кольору стиглої вишні, на вигляд такі м’які та соковиті, що я ледве стримував бажання доторкнутися до них. — Але це буде не кава.

Вона відчинила двері машини і вийшла, залишивши мене в легкому замішанні. Я лише на мить затримався, спостерігаючи, як її стрункі ноги підкреслювали кожен крок. Я не збирався відступати. Вийшовши з машини, я швидко наздогнав її біля під'їзду, і ми разом піднялися до її квартири. Уляна не поспішала відкривати двері, ніби перевіряла моє терпіння. Її спокійний вираз обличчя контрастував з моїм передчуттям, що зростає. Як тільки ми увійшли, я одразу відчув, як простір наповнився її ароматом — щось квіткове, але з легким гіркуватим відтінком. До моїх ніг підбіг маленький пес, із задертим хвостом і невичерпною енергією. Це був маленький джек-рассел, який швидко почав обнюхувати мене, ніби вирішуючи, чи варто довіряти цьому новому гостю.

— Джек, знайомся, це Даніяр, — сказала Уляна з м'якою усмішкою, нахиляючись і гладячи пса по голові. Її голос став теплішим, коли вона розмовляла з ним, і це мене зачарувало.

— Цей хлопець просто копія Майло!

Уляна усміхнулася, помітивши мою цікавість до її чотирилапого друга.

— Так, саме так. Хоча не варто чекати від нього кінематографічних трюків, — відповіла вона, кидаючи псу ще одну ласку.

Присів біля Джека, і він одразу стрибнув мені на коліна, облизуючи руки, ніби ми були старими друзями. Я не втримався від сміху.

— Я навіть не знав, що в тебе є собака, — сказав я, намагаючись розтягнути цей момент трохи довше. Її домашній світ мене притягував, і я хотів відчути його ще більше.

— Це... довга історія, — відповіла, не вдаючись у подробиці, але я відчув, що Джек був для неї важливим. Уляна дійсно піклувалася про нього.

Уляна наповнила миску кормом, і Джек швидко почав їсти, щасливо пихкаючи. Після того, як Джек закінчив їсти, він виглядав цілком задоволеним і почав обшарювати територію, прилаштовуючи себе на м’якому килимі біля дверей.

— Я бачу, він уміє швидко засинати, — усміхнувся, спостерігаючи за тим, як Джек почав тихо сопіти.

— Він завжди такий, коли ситий і спокійний, — Уляна відкинула волосся назад, трохи пом'якшуючи свій погляд.

Уляна зникла в спальню, щоб переодягтися. Я залишився наодинці і нарешті зміг уважно роздивитися її простір. Квартира була облаштована зі смаком, без зайвої розкоші або перевантаженості деталями. Світлі стіни і м'яке освітлення створювали атмосферу затишку й спокою, що зовсім не відповідало моїм уявленням про те, якою мала б бути її оселя. Я чомусь думав, що її простір буде темним, похмурим і навіть холодним, але те, що я побачив, повністю зламало цей стереотип. Тут все дихало життям і теплом, від дзеркала в елегантній рамі до рослин на підвіконні. Це місце відображало ту частину Уляни, яку вона, можливо, намагалася приховати від зовнішнього світу – її м’якість, потребу в комфорті й спокої.

Коли моя білочка вийшла з кімнати, я не міг стримати захоплену усмішку. Вона була в червоній короткій шовковій сукні, яка контрастувала з її блідою шкірою і рудим волоссям, зібраним на задній частині голови за допомогою крабика, декілька хвилястих пасм випало обрамляючи її обличчя. Її вигляд був таким, що аж серце затупало, і я на мить забув, про що ми говорили до цього.

— Що це за нічна сорочка на тобі?

Вона закотила очі, похитуючи головою, бурмотіла собі під ніс щось типу "чоловіки, такі чоловіки". Вона підійшла ближче, а її червона сукня злегка колихалася з кожним кроком. Я не міг не помітити, як ця сукня підкреслює її неймовірну фігуру. Уляна без зайвих слів направилася до кухні, а я пішов за нею, не приховуючи своєї зацікавленості.

— У мене є вино, яке мені привезла Дана з Сицилії, — сказала вона, відкриваючи шафку й витягуючи пляшку.

— Дана це…?

— Моя подруга, — коротко відповіла, не дивлячись на мене, але я помітив легкий усміх на її губах.

— Не думав, що в тебе є друзі, — пожартував, намагаючись вловити ту саму гостру іскру в її очах, яка завжди підбурювала мене до флірту.

Вона подивилася на мене так, що мені хотілось чи то засміятися, чи то захлинутися у власній крові. Цей погляд міг би вбити, якби захотів, але в ньому було щось настільки привабливе, що мені було важко відірватися.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍