Читати книгу - "Брехуни на кушетці. Психотерапевтичні оповіді"

бракує витримки, бракує хисту. Та Шеллі не хотів вірити, що насправді все так погано. Він грає вже понад п’ятнацять років і раптом перетворився на поганого гравця? Щось тут не те. Може, є якісь дрібниці, які він робить по-іншому? Можливо, погані карти стають йому на заваді?

Він знав, що найбільшою помилкою було те, що під час «чорної смуги» свого життя він був надто нетерплячим і намагався здобути перемогу, маючи на руках посередні карти. Авжеж, жодного сумніву. Це карти. Звісно, ситуація невдовзі зміниться на краще — це питання часу. Це може статися під час будь-якої гри (чом би й не наступної?), і тоді він зможе вибороти свою фантастичну перемогу. Шеллі грав у карти протягом п’ятнацяти років, і рано чи пізно все має владнатися. Потрібен тільки час. Але він не мав за що його купити.

Почався дрібний дощ. Лобове скло спітніло. Шеллі ввімкнув двірники й електрообігрівач, а тоді загальмував, щоб заплатити за виїзд на пропускному пункті мосту «Золоті ворота», а потім поїхав уздовж Ломбард-стрит. Його не можна було назвати експертом із планування, але що частіше він думав про свої перспективи, то більше усвідомлював, що стоїть на кону: його членство у грі, його гідність, самооцінка як гравця. Не кажучи вже про шлюб — тут ставки теж були високі.

Норма знала про його потяг до азартних ігор. Вісім років тому, перш ніж вони одружилися, вона мала довгу розмову з його колишньою дружиною. Та пішла від Шеллі за шість років до того, коли під час круїзу на Багами вони залишилися голі й босі «завдяки» чотирьом валетам.

Шеллі справді кохав Норму, і всі його обіцянки були абсолютно щирими: відмовитися від азартних ігор, записатися до «Анонімних гравців», передати їй усі статки й дозволити займатися фінансовими питаннями. А потім (то було щось на кшталт акту доброї волі) Шеллі сказав, що попрацює над своєю проблемою з будь-яким психотерапевтом на вибір дружини. Норма обрала спеціаліста, до якого й сама зверталася кілька років тому, і кілька місяців він сумлінно ходив до того мозкоправа, реального недоумка. Марна праця — Шеллі навіть не пам’ятав, що вони тоді обговорювали. Утім, то була вигідна інвестиція: так вони скріпили свою угоду, а він довів Нормі, що ставиться до своїх обіцянок з усією серйозністю.

Здебільшого Шеллі вдалося дотримати слова. Він відмовився від азартних ігор — щоправда, за винятком покеру; припинив робити ставки на футбольні й баскетбольні матчі. Шеллі попрощався зі своїми букмекерами Сонні й Ленні; він більше не їздив до Веґаса чи Ріно. Він скасував передплату на «The Sporting Life» і «Card Player». Єдиною спортивною подією, на яку він продовжував робити ставки, був Відкритий чемпіонат США з тенісу — він-бо добре знався на турнірних таблицях (щоправда, якось програв чимало грошей, поставивши на Макенроя, який грав проти Сампраса).

Поки компанія «Digilog» не збанкрутувала, Шеллі справно віддавав Нормі всі зароблені гроші. Звісно, вона знала, що він грає в покер — можна сказати, що Шеллі отримав від неї спеціальний дозвіл. Норма гадала, що вони роблять ставки по п’ять-десять доларів, і подеколи щедро видавала йому кілька сотень на гру, бо їй подобалося, що чоловік спілкується з найбагатшими та найвпливовішими бізнесменами Північної Каліфорнії. До того ж дехто з них постійно звертався до неї, аби отримати юридичну консультацію.

Однак Норма не знала про дві речі. По-перше, ставки. Тут хлопці були вельми обачні: на столі ніколи не було готівки — тільки фішки, які називали «четвертаками» (двадцять п’ять доларів), «півбаксами» (п’ятдесят доларів) і «баксами» (сто доларів). Подеколи хтось із дітей гравців спостерігав за кількома роздачами, але дізнатися, якими насправді були ставки, їм було зась. Іноді Норма зустрічала хлопців чи їхніх дружин на весіллях, хрестинах чи бар-міцвах — Шеллі страшенно боявся, що вона дізнається про його програші або ж про те, наскільки великим є ризик. Та хлопці, благослови їх Господи, знали, про що не варто розводитися, а тому ніхто з них не прохопився й словом. Цього правила ніхто не озвучував, одначе його дотримувалися всі.

А ще Норма й гадки не мала про його «рахунок для покеру». У період між двома своїми шлюбами Шеллі накопичив невеликий капітал — шістдесят тисяч доларів. Він був класним продавцем програмного забезпечення… звісно, коли йому спадало на думку попрацювати. Коли вони одружилися, два­дцять тисяч стали його внеском до сімейного бюджету, а сорок тисяч перетворилися на «покер-фонд», який він приховував від Норми в банку «Wells Fargo». Він гадав, що ці сорок тисяч вічні, що ці кошти завжди допоможуть йому вибратися з будь-якої «чорної смуги». Протягом п’ятнадцяти років так і було — до сьогодні, коли «чорна смуга» перетворилася на «пекельну»!

Ставки поступово зростали. Він намагався висловлювати м’який протест, проте йому було соромно перетворювати це на трагедію. Щоб гра лоскотала нерви, всі мають робити високі ставки. Програш має чогось навчати. Однак проблема полягала в тому, що решта хлопців були багатіями: ставки, які для нього були високими, їм видавалися копійчаними. Що він міг удіяти? Принизити себе, сказавши: «Вибачайте, хлопці, але мені бракує грошей, щоб грати з вами в карти. Я надто бідний, я боягуз і повний нуль, я належу до іншого світу». Ні, він ніколи не зважиться це сказати!

Тепер його «покер-фонд» був порожній, за винятком чотирьох тисяч доларів. Дякувати Богові, що Норма так і не дізналася про існування цих сорока тисяч, бо інакше давно вже пішла б від нього. Норма ненавиділа азартні ігри, бо її батько втратив їхній будинок через торгівлю на фондовому ринку: ні, він не грав у покер (батько був дияконом у церкві, порядним і працьовитим чолов’ягою), але фондовий ринок, покер — байдуже, про що саме йдеться! На думку Шеллі, всі ці ринки були для слабаків, яким бракувало сміливості, аби грати в покер!

Він намагався зосередитися; найближчим часом йому конче треба знайти десять тисяч доларів, бо він відтермінував чек тільки на чотири дні. Що треба було зробити, то це взяти гроші звідти, куди Норма не зазиратиме принаймні зо два тижні. Шеллі знав (він знав напевне, і так траплялося не раз), якщо йому вдасться підняти ставки і зіграти в наступну гру, йому обов’язково пощастить, він виграє купу грошей, і все знову буде добре.

О п’ятій тридцять ранку він дістався додому і вже знав, що робитиме. Найкраще і єдине рішення за цих умов — це продати частину акцій в «Imperial Bank». Близько трьох років тому Віллі купив цей банк і порадив Шеллі вкласти в нього кошти. Віллі гадав, що за кілька років зможе подвоїти свої інвестиції, коли банк стане публічним. Отже, Шеллі придбав тисячу акцій, витративши на це свій «шлюбний внесок» — двадцять тисяч доларів. Він не приховував захвату, розповідаючи Нормі про цінну інсайдерську інформацію, що її отримав від Віллі, а також про те, скільки вони з ним на цьому зароблять.

Звичка Шеллі опинятися не в тому місці й не в той час знову його підвела: цього разу спалахнув скандал через заощадження і кредити. Банк Віллі добряче хитнуло: ціна його акцій знизилася з двадцяти до одинадцяти доларів за акцію. Щоправда, зараз за одну