Читати книгу - "У карнавалі історії. Свідчення, Леонід Плющ"

Як він казав, там зберігається чимало неопублікованих Ленінових праць, зокрема, філософських («неграмотних, звичайно», — додав).

Зустрічав я також «марксистів-сартристів», теософів. Найчислен-ніші логічні позитивісти, бо їх підтримують вчені і сам процес зростання ролі науки, математики, зокрема.

Ховаються «сартристи» дуже просто. Якщо я хочу розвинути ту чи іншу думку Сартра, я маю вклонитись основоположникам (досить однієї цитати) і почати громити Сартра. І необов’язково при цьому лицемірити — будь-який тямущий послідовник Сартра у чомусь з ним незгодний. Про це він і пише, розвиваючи паралельно інші Сартрові ідеї. Зовні такий розвиток виглядає як заперечення цих ідей.

Це один з методів філософської «езопівської» мови. Інший «езопів» метод — тарабарські філософські слова, зрозуміти які здатні небагато фахівців. Є й інші «методи».

Але, як засвідчує досвід, окрім першого методу, «езоп» не завжди спрацьовує: партійні філософи, не вловлюючи крамоли у змісті (через невміння мислити самостійно), чують крамолу у стилі викладу, мові.

У всіх соціально-гуманітарних науках є «зони мовчання», тобто теми, про які не заведено писати. Такою темою упродовж довгого часу були статеві стосунки. Про секс писали під заголовками «про любов і дружбу», причому розглядалися тільки рівність чоловіка й жінки, материнство, виховання дітей, допомога жінці з боку чоловіка. Про самі ж статеві стосунки сором’язливо мовчали: незручно якось признатись, що не лише буржуазія займається цією гріховною справою. Сексуальне святенництво було продовженням ідеологічного, тотальна ідеологізація призвела до ідеологізації статі, і люди метаються між сексуальним розладом і неврозом чистоти. Обидві крайності доповнюють одна одну й взаємоперетворюються. Початок перебудови ознаменувався знаменитою відповіддю комсомолочки американській дівчині: «У нас сексу нема». Але з розвитком гласності, майже через декілька місяців увесь (!) клас московських дівчаток повідомив, що вони мріють стати валютними путанами. Як могло бути інакше, коли… Де було можливе отаке. Біолог, вже мати. Розмовляємо про Фройда. І раптом — непорозуміння. Виявляється, я випадково відкрив їй Америку, що діти народжуються від знайомої їй сексуальної гри. А я ж тільки-но прочитав про африканське плем’я, що не пов’язувало сексуальних забав з дітонародженням.

Коли я вивчав гіпноз, я попросив відомого у Києві сексолога підшукати серед своїх пацієнтів сомнамбул і запропонувати їм взяти участь у моїх експериментах. Один пацієнт захопився телепатією і з рік ходив на експерименти. Коли ми краще познайомились, він розповів мені, чим займались вони з сексологом. Більшість хворих були істерички й невротички, які страждали від вимушеної невинності. «Ти піклуєшся про пролетарів і селян, а ми про — баб, — гордо пояснив мені цей пацієнт. — Ми даємо їм те, чим суспільство не забезпечує». Така філантропія розсмішила мене. Мотиви цих філантропів аж ніяк не гуманні, але що я міг сказати? Толстой не має рації частково й тому, що не бачить, що зло також може принести добро, не дуже велике й не дуже чисте, але добро. На жаль, і добро може принести зло. Це не означає, що мотиви людської діяльності однакові. Життя таке складне, що прямих шляхів до добра і зла немає, і кожен мусить шукати свій шлях, керуючись своїм розумом і сумлінням, історичним досвідом, заповітами Христа й Будди і теорією Маркса.

Одна знайома призналася мені, що вона п’ять років страждає від того, що її чоловік не може… їй було так соромно, що вона не могла пояснити. Обережно розпитавши її, я довідався, що вона навіть не знає про статевий акт. Коли вона нарешті зрозуміла свою родинну драму, я порадив їй або примусити чоловіка вилікуватись, або зрадити його, або розлучитись з ним. «Але він такий розумний і чистий, — вигукнула вона. — Він подумає, що я гидка й брудна».

— Не Такий він уже розумний і чистий, якщо не потурбувався про тебе і не прочитав хоча б відповідних книжок, — відповів я. (Але такі книжки тоді було майже неможливо дістати. Дозволялось писати тільки про платонічну «любов і дружбу».) — Ти нормальна жінка з нормальними потребами. Ми обоє науковці і могли б обговорити цю проблему з твоїм чоловіком з наукового погляду.

Трагедія революції залишила у суспільстві глибокі сліди, і майже в кожній родині я бачив сексуальну, вікову, професійну, кримінальну або алкогольну драму. Багато людей, не конче близьких знайомих, відкривали мені інтимні трагедії. Навіть дівчата, які соромились говорити про свої проблеми з подругами, зі мною були відверті. Господи, скільки істеричок, неврастенічок і дуреп! Але чоловіки ще гірші. Якщо жінка міщанка, то вона дурепа. Проте у чоловіків більше фальшу в їхній гонитві за «гарним життям» і більше брешуть і собі, й іншим. Типова родинна драма: він у подушку проклинає радянську владу, але пояснює, що на його плечах дружина й діти. Вона зневажає його за боягузтво і мріє про відважного принца. У радянському суспільстві Єва частіше незадоволена Адамом і своїм життям, чи воно сите, чи вбоге. Коли вона падає, то падає нижче, ніж Адам, і її статеве життя брудніше й більш рафіноване порівняно до бруду, що на його поверхні. Проте, коли жінка усвідомлює себе як людину, вона швидше позбавляється ілюзій гордині, брехні.

Родинні драми чомусь завжди виростали з або перетворювались на сексуальні. Я довго не міг зрозуміти, в чому річ. Очі мені відкрив Б., алкоголік, який смертельно боявся жінок. Почалися п’яні одкровення про Фройда і продимлені пісні Булата Окуджави. І Фройд, і Окуджава були настільки пов’язані з п’яною маячнею Б., що вони стали мені осоружні. Я почав сприймати Окуджавин світлий, чудовий смуток як духовний розклад, радянський декаданс. Навіть магнітофон став огидний.

Я прочитав Фройда, щоб зрозуміти драму Б., але збагнув небагато. У дитинстві Б. усвідомив, що з суто фізіологічних причин жінки для нього недоступні. Його шкільні друзі також довідались і сміялися з нього. Йому довелося змінити школу і приховувати свою ваду від товаришів і рідних. Але глузування звучало в душі. Б. почав усе більше пити. Як це завжди буває, пиятика тільки посилила першопричину. Утворилось замкнене коло, в якому причини й наслідки злилися в одне ціле. Я спробував розірвати це коло, відшукавши найслабшу ланку, і вмовив Б. поїхати до санаторію, щоб вилікуватись від алкоголізму. Там він зіткнувся із грубістю лікарів і кпинами хворих. Він утік. А до мене ставився з ненавистю, страхом і надією, які стали новими ланками у ланцюзі. Знайома вирішила розірвати коло в іншому місці, довівши Б., що він потрібен жінкам. Вийшло ще гірше.

З іншими «зонами мовчання» в мене був пов’язаний один кумедний випадок.

Одного разу мені зателефонували з парткому