Читати книгу - "Медлевінґери"

— Не пий! — крикнула Моа. І показала на Йоганнеса. — Хай він перший!

Зітхнувши, Йоганнес відпив чималий ковток.

— Це чиста кола! — мовив він.

Моа сіла біля Нісса й пригубила трохи. Здивовано зиркнула вгору.

— І це, мабуть, винайшов хтось із наших! — сказала вона. І вихилила склянку одним духом.

Але Нісс пив обережно.

— Воно хмільне? — запитав.

Йоганнес витріщився на нього.

— То ви колись тут жили? — перепитав Йоганнес. — Поруч із нами, людьми? І коли ж це було?

— За Сивої Давнини, — відповів Нісс. — Ще поки ми, медлевінґери, не пішли звідси у наш край. Але це ми вже розповіли тобі. Хоча, сам розумієш, то тільки казочки. Тому що людей насправді не існує. — І похопився. — Принаймні так ми думали досі.

Йоганнес задоволено кивнув.

— Але ж тепер, якщо ми існуємо, то й вся справа виглядає інакше, чи не так? Якщо от я — ніяка не казочка, тоді й ті бувальщини про Сиву Давнину і все таке теж ніякі не казочки.

— Виходить, що так, — погодився Нісс.

— Оце так справи… — сказав Йоганнес. — Дуже цікаво.

Нісс непевно кивнув.

— Моа? — звернувся він. — Тепер віриш?

— Вірити — це не знати, — непривітно буркнула Моа. — Тому я наразі ні у що не вірю.

— Взагалі-то вас теж не існує, — почав правити своєї Йоганнес. — Хіба якщо ви гномики. Є в мене про вас таких книжка з картинками.

— Ні, ніякі ми тобі не гномики! — обурився Нісс. — За давніх часів ми володіли й таємними силами. Можна ще склянку коли? У переказах та казках. У наш Великий День старші передавали нам наше слово й нашу фібулу, а тоді — раз! І ми отримували таємну силу…

— Тільки завдяки тому, що навчилися читати? — спантеличено перепитав Йоганнес. Він не міг надивуватись, якої ваги надавали ці малючки чомусь настільки буденному.

— Що-о? — запитанням на запитання відреагував Нісс. Його склянка була знову порожня.

— Та дарма! — відмахнувся Йоганнес. — А тепер ви їх не набуваєте? Тих ваших таємних сил?

— Тільки лі-феї, — відповів Нісс. — Лі-феї — це, знаєш, такі у нас помічниці. Вони…

— Ельфи! — підхопив Йоганнес. — Авжеж, цілком логічно.

— Не ельфи, а лі-феї! — суворо виправила Моа. — Лі-феї! Вони швидко вирощують урожаї. Уміють розмовляти з тваринами.

— Круто! — похвалив Йоганнес. — А я завжди думав, що то все дурні вигадки. — І втупився у дівчинку. — То й ти лі-фея?

— Ще ні! — похитала головою Моа. — Я ще не доросла до моєї фібули.

— Ах, так, — мовив Йоганнес. А тоді показав на Нісса. — Але ж ти доріс до своєї! Отже, ти вже повинен володіти якимись чарівними силами. Перебуваючи тут! Адже колись давно ви володіли чарівними силами — саме тоді, коли жили у світі людей.

Нісс поморщив лоба.

— Хтозна! — невпевнено промимрив він. — У його словах є слушність, Моа! А ти про таке подумала?

— Тобі не передали слова, — знизала плечима. — То й не має значення, слушні його слова чи ні. Сама собою фібула ще нічого тобі не дає.

— Але раніше? — допитувався Йоганнес. — Що то були за таємні-чарівні сили, якими володів кожен з вас?

Нісс подивився на Моа, але та лише похитала головою.

— Без поняття! — зізналася майбутня лі-фея. — Розумієш, ми ж завжди вважали, що то тільки баєчки-казочки. Мудрість. Швидкість. Розум…

— Сила, — задумано мовив Нісс. — Правда, Моа? Отакі речі. Але й особливі, гадаю, також. Щось схоже на здібності лі-фей.

— Уміння розмовляти з тваринами? — заінтриговано перепитав Йоганнес.

Нісс похитав головою.

— Немає вже тих таких цікавих переказів! — нетерпляче урвав він. — Про Сиву Давнину! Ніхто ж не хотів їх слухати. То вже ніхто й не знає до пуття, що то були за таємні сили.

— Коли б ти мав уже своє слово, то це можна було би випробувати, чом би й ні? — припустила Моа. — А так — ні.

— Що ні, то ні, — луною відгукнувся Нісс, хапаючись за пояс. — І все тільки тому, що Ведур…

— Ага, ось воно! — схвильовано підхопив Йоганнес. — Усе через його зникнення? Ведура і того…

— Й Антака, — підказав Нісс. — Хранителя історії. Він зник. І тоді мій батько вирушив його шукати.

— І ви його схопили! — вигукнула Моа. Вона ніби на деякий час забула про це, а тепер згадала. — І тримаєте в ув’язненні!

— Я нікого не ув’язнював! — заперечив Йоганнес і підніс угору правицю. —