Читати книгу - "Сни Морфея , Tалі Птах"

— То ви, неборе, перепочиньте. Хоч ляжте полежіть трохи, — сказав гуцул і поклав на стіл чай.

— Я просив каву, — на секунду повернувши голову сказав інженер.

— Я знаю, неборе, та ви вже, неборе, стільки випили, що я боюсь, що у вас серце стане, — секретар підійшов ближче до начальника.

— Іди, Мартин, іди. Не виси над душею, — тихо сказав чоловік, не відриваючись від екрану. 

— Чого ви намагаєтесь добитись? Кажуть, що Рей блукач. То ви для нього стараєтесь? Чи для Ліри?

Шокований такою наглістю підлеглого, Моро повільно на нього підвів очі.

— Йди, Мартин. Йди по доброму, — сказав чоловік і живе око загорілось люттю.

— Скажіть, неборе, нащо ви так знущаєтесь над собою? — юнак сперся на стіл, майже сів на нього, чого раніше ніколи собі не дозволяв. 

— Я не буду тобі нічого казати. Злізь з столу і йди. Не дратуй мене, юначе, тобі то не сподобається, — Моро сказав це з погрозою, але не підвищував голос. Голос його був твердий і впевнений, а в очах стояв скляний блиск. 

— Неборе, хіба в тому є сенс?

— Сенс? — гаркнув чоловік і додав крізь міцно стиснуті зуби, — Сенс з'явиться коли твої діти будуть в черзі блукачів. А поки є шанс моїх врятувати, в мене є сенс.

— А як не ваші, то чиї, неборе? — нахмурився Мартин, тепер він тримтів як листочок, обличчя та й очі почервоніли, тільки не від люті, — Поясніть мені, неборе. Ви більше життя знаєте. Якщо ви не готові відпустити своїх дітей, таких важких, то що казати про інших, чиї діти себе почувають набагато краще? Все одно блукачем хтось має бути. Хтось має брати на себе цю місію. Неборе, ви як мала дитина. Боротись проти Богів те саме, що боротись проти смерті. Раніше люди вірили в рай. Чого ж ви не вірите, що блукачі знаходять там спокій. Відносьтесь до того філософськи. Якщо не ваші то чиї? Ліра ще й досі ходити не вміє, а замість млинці у неї штатив для крапельниці — вдумайтесь в це! Рей. Через Рея ви себе губите. А все тільки тому, що ви не можете змиритись. Моя двоюрідна сестричка теж пілігрим і теж їй нелегко. І я, і її батьки, і вся моя родина бояться за неї. Але нам нічого не залишається, окрім як з тим змиритись. Так само, як наші батьки змирились з нами. Бо що з тим вдіяти, нащо і себе закопувати?

— Чого тобі до біса треба?! — ривком піднявся інженер і крикнув на Мартина.

Секретар навіть з місця не рухався.

— Хочеш, щоб я і для твоєї сестрички щось зробив? Ти міг би про це просто попросити…

— Я хочу, щоб ви не вбивали себе! — в тон відповів гуцул, — Бо ви чините не тільки самогубство знущанням над собою. Ви преречуєте не тільки своїх дітей, а ще й усе місто. Не буду прикриватись усім містом, скажу за себе. Я б не хотів втрачати батька, так само я б не хотів втратити вас.

Моро нависав над Мартином і глибоко дихав. Він міцно стискав руки і щелепу. Прийшовши в себе, чоловік сів на місце і спокійно сказав:

— Йди, Мартин, я вже закінчую.

Секретар трохи відійшов, але по дорозі згадав:

— Моя мама, коли Хронос мене відпустив, зізналась, що як дізналась що я пілігрим хотіла зробити аборт. Вона знала про блукачів і ніхто не давав гарантію безпеки. Вона готова була позбавити себе любові взагалі, ніж змучено жити з нею і страждати коли вона обірветься, — В горлі секретаря стояв ком, але Моро ніби не слухав, — Вже як я народився тут і мої батьки тут осіли, мама пішла вчитись. Знаєте, раніше у неї не було такої змоги. Вона вивчала математику. Ви ж знаєте її, вона до мене тут також працювала. Колись мама показала свої розрахунки що до того, хто стане наступним блукачем. Вона створила схему, звісно вона була не досконала, проте вона їй допомогла заспокоїтись. Вона вирахувала, що я не стану блукачем, не дивлячись на те, що я перший представник другого типу. 

Мартин повернувся, його молоде личко виглядало змученим.

— Я це до чого, неборе, — продовжив той, — Можливо, не варто вбивати то, що і так помре. Можливо, не варто рятувати те, що і так помре. Ми все одно ні на що не впливаємо. Навіть якщо ваші діти будуть врятовані, чиїсь діти все одно будуть в небезпеці. Я не кажу, що треба скласти руки і сидіти, чекати долі. Але і вище голови не варто стрибати. Хоча б вам. Розподіляйте більше своєї роботи між підлеглими. 

— Як цинічно, неборе, — передражнив Алекс, сам не знаючи, що значить то кляте «неборе», — Твоя мати була скромніша. Тільки я от дав наказ, а мій підлеглий мені нотації читає, що і як я маю робити.

В його голосі не було злості або ненависті. На телефон прийшло сповіщення.

— Якщо ти накаркав, — погрозив пальцем чоловік і дістав гаджет з кишені.

З реакції начальника, Мартин все зрозумів і посміхнувся.

— Розпишіть або розкажіть роботу на завтра. Присягаю, все буде ідеально, — урочисто сказав секретар і поклав руки на груди.

— Авжеж, — сказав інженер, поспішно одягаючи піджак, — бо якщо буде не ідеально, на одну секретарську голову стане менше.