Читати книгу - "Казки, Олександр Гребьонкін"

А на наступний день вони стали збиратися в дорогу.

- А до Горищ вас проводить кіт Василь. Не турбуйтеся, дійдете добре, тут злі сили вже не мають влади! - сказала Горпина Яківна своїм скрипучим голосом і посміхнулася, показавши обламаний зуб.

Прийшов час прощатися з залізним вовком.

Він стояв перед ними - величезний, зворушливо-серйозний... Артур і Івась тільки зараз повністю усвідомили, скільки доброго і корисного вовк для них зробив!

- Так, він багато для вас зробив, - сказала Горпина Яківна, ніби підслухавши їхні думки. - А тепер, Івасику, твоя черга зробити диво.

- Яке диво? - здивовано запитав хлопчик.

- Чудо гуманності, диво любові, милий мій. Обійми залізного вовка і поцілуй його. І диво станеться! Але для цього ти повинен відчути в своєму серці вдячність до вовка.

Івась підійшов до вовка, погладив ласкаво його шкуру, обняв морду і поцілував в загривок. У цей момент гримнув в небі грозовий гуркіт, вдарила блискавка.

 Вовк зник - перед ними стояв юнак, закутий в залізну броню!

Юнак зробив крок, посміхнувся і сказав:

- Спасибі вам, дорогі мої друзі, за те, що ви звільнили мене від чар. Я старався, як міг, охороняти вас і рятувати від усіляких бід! Тепер ви допомогли мені повернути людську подобу, і я вам дуже вдячний.

- Але, хто ви? - запитав здивований Івась. - Виходить - ви не вовк...

Тут втрутилася Горпина Яківна, заговоривши у зовсім в іншому тоні:

- Дозвольте мені, на правах старшої, представити вам цього молодого чоловіка. Перед вами, панове, Максим Клепцовський, син полковника Віктора Клепцовського.

- А, я пам'ятаю! - крикнув Артур. - Це ви захищали вежу від ворогів! Мені про це Кіра розповідала. Але хіба ви не загинули в сутичці?

- Як бачите, ні - посміхнувся Максим Клепцовський. - Пишуть про те, що мого тіла після бою не знайшли. У той страшний день в цих латах я бився до останнього і був поранений. Але, коли я зрозумів, що допомоги чекати немає від кого, що ворогів не здолати, я закликав на допомогу потойбічні сили. Не буду зараз повідомляти, що я сказав. Але після моїх слів прорвало греблю, і річка затопила місто, погубивши багатьох ворогів... А сам я раптово прокинувся в шкурі залізного вовка. Не можна було в ім'я добра йти на союз з силами зла і закликати їх. Я повинен був з тої пори служити в цій шкурі до тих пір, поки...

- І було сказано: «Коли брат врятує брата від лютої зими і холоду - тоді ти будеш вільний від чар і знову станеш людиною», - урочисто сказала Горпина Яківна.

- Тепер цей панцир мені не потрібен. Залізний вовк знімає свою шкуру, - виголосив Максим. - Бувайте друзі! У мене тепер свій шлях...

І накинувши бабин кожушок, юнак зник в лісі.

Горпина Яківна поклала на землю згорнуту скатертину, веліла йти за нею, поцілувала братів і сказала на прощання:

- Пам'ятайте, все, що несподівано змінює наше життя, - не випадковість. Ніколи не будьте розчаровані! Нехай ваше життя буде сповнене радості, чудес і тепла!

І ось брати вирушили в дорогу.

Попереду біг кіт Василь, розгортаючи лапами скатертину і розповідаючи казки. За ним, взявшись за руки, йшли радісні Артур і Івась.

Коли вони увійшли в Горищі, то виявилося, що їх вже очікують тут, бо на околиці стояв сам Артем Іванович Бублик:

- Здоровенькі були, гості дорогі! А ми вас давно чекаємо!

Артур подумав, що він має на увазі Світлану. Але коли вони зайшли до хати, Артем Іванович оголосив:

- Ну, а тепер - сюрприз. Ще одна людина дуже чекає на вас. А ось і вона!

З сусідньої кімнати вийшла радісна чорнява дівчина.

- Кірка! - закричав Артур. - Який же ти молодець, що приїхала!

- Я прочитала твою записку і не втрималася, вирушила шукати тебе! Я дуже переживала за вас обох! - вигукнула Кіра.

І вони тепло і міцно обнялися.

***

Прийшов заповітний час і високе і чисте тепле сонце затанцювало в синіх небесах, зігріваючи міські дахи. Яскраве світло било у вікна будинків.

 Подув теплий вітер, і мороз втік кудись далеко, зачаївся на дні ярів, в лісовій глушині. Зашурхотів, сповзаючи з дахів, потемнілий мокрий сніг. Зі скляним дзвоном падали бурульки. Застукали довгі краплі - зима відступила.

У цей день Івась стояв перед своєю трояндою і милувався нею. Потім відкрив кватирку і почув дзюрчання струмків на вулиці, яке змішувалося з шаленим криком граків.

В цей теплий день, у полуденний час, сімейство Воїнових приймало гостей. Прийшли тільки свої - Гера Леонідівна і Кіра. Всі були раді поверненню Іванка, і він стрибав від радості, приймаючи від гостей подарунки до дня народження.

Ближче до вечора один з подарунків приніс посильний. Коли розкрили маленьку різьблену коробочку, то в ньому виявилася попеляста кулька.

- Це від нього, від містера Спасіння! - вигукнули майже одночасно Артур і Кіра.