Читати книгу - "«Штурмфогель» без свастики"

139
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 53 54 55 ... 68
Перейти на сторінку:
спати, вставали на роботу.

Рівно за чверть до дев'ятої у пивну «Фсліна» приходив механік Карл Гехорсман і замовляв вечірній кухоль. Піхт хотів зустрітися з ним.

— Я піду з тобою, — рішуче мовила Еріка.

Повагавшись, Піхт погодився.

Вони побачили Гехорсмана страшенно п'яним. Старий механік сидів у кутку за столиком і тупо дивився на напівпорожню пляшку дешевого угорського рому. По його щоках котилися сльози. Він не витирав їх, вони збиралися в щетині на підборідді й крапали на зім'ятий френч.

Піхт і Еріка мовчки сіли поруч… Підбіг кельнер.

— Пляшку «Гюблю», — замовив Піхт.

Гехорсман підняв очі й довго, не впізнаючи, дивився на Піхта:

— Пауль?

— Що трапилося, Карле?

Гехорсман з внутрішньої кишені вийняв білий стандартний конверт із зображенням орла, що широко розплатав крила:

— Він поліг за честь Німеччини та її фюрера… Останній!

Кулак Гехорсмана впав на стіл, від чого пляшка й чарки стрибнули і задзвеніли. Карл поліз у кишеню куртки, дістав пачку фотографій і розсипав по столу:

— Один під Смоленськом, двоє біля Пскова, четвертий в Одесі… Від'їжджаючи, вони казали мені: «Старий, ми переможемо! Переможемо навіть тоді, коли закінчиться ця кампанія й почнеться інша. Доки на землі житиме хоч один німець, який уміє стріляти, він буде воювати». Тепер він… останній… Не в бою. Просто росіяни вибили їх з окопів у відкритий степ, і він замерз.

Піхт скоса глянув на Еріку. В її очах блищали сльозинки, їй було жаль старого Гехорсмана.

— Я бачу їхні трупи. Вони валяються в заметах у найпотворніших позах.

— Тихіше, тихіше, — спробував угамувати його Піхт, але Гехорсман відштовхнув ліктем його руку.

— До біса! Я не можу зараз тихо говорити. Мої дурні хлопчаки кричали: «Ми, молоді, ображені на вас, старих. Ви програли одну війну й кинули Німеччину на поталу. Ми, молоде, енергійне покоління, яке йде за фюрером, плюємо на вашу боязкість! Ми поставимо світ на коліна!» — Гехорсман круто повернувся до Еріки і, здавалось, тепер говорив лише до неї: — Вони марширували із заступами на плечах, коли потрапили на трудовий фронт. «До біса білоручок! Праця оздоровить націю!» Ач як? «Нація солдатів» привчила своїх співгромадян до праці. До якої? Двоє моїх хлопців будували. Але що? Автостради. Ними пішли танки й машини. Двоє інших будували заводи. На них робили літаки, які сипали бомби на чужі міста. Один варив сталь для «фердинандів»… Вони будували, щоб сіяти смерть по землі.

Гехорсман упустив руду голову на стіл і затрясся від ридань.

Відвідувачі, побоюючись неприємностей, одійшли зі своїми пляшками й кухлями далі від столика, де сиділи Гехорсман, Піхт й Еріка.

— Що ж ми, німці, зробили з собою? — застогнав Гехорсман. — Дурні! За яким правом ми пішли туди і намагаємось відібрати в росіян їхню землю? Таж вони не йшли до нас, вони займалися своїми справами і нічого не просили в нас!

Піхт сильно стиснув лікоть Гехорсмана — й тихо, але значуще промовив:

— Карле, якщо ти не замовкнеш зараз же, тебе, й мене, й Еріку запроторять у концтабір або повісять на шибениці, ми перетворимося в ніщо, так нічого й не встигнувши зробити для Німеччини.

Гехорсман довго, не кліпаючи, дивився на Піхта і, щось зрозумівши, промовив тихо:

— З усіх німців я найбільше вірю тобі, Паулю…

— Ти необережний, — шепнула Еріка Піхту.

Піхт і сам уже подумав, що сказав зайве…. Провівши Еріку додому, він поїхав до себе, знову й знову думаючи про «Штурмфогель». Павло погоджувався із Зябловим у тому, що тепер треба зчинити гамір на всю Німеччину, тобто підірвати «Штурмфогель», а для цього йому потрібен був Гехорсман.

Найзручніше зробити це під час нічного бомбардування.

Але тоді буде відсутнє головне, заради чого задумувалась операція.

Адже треба зробити так, аби всі відчули, що літак підірвано навмисне.

Потрібна неприхована диверсія!

Значить, підірвати чи спалити його треба серед білого дня. Тоді його, Павла, чекає видима смерть. А чим може допомогти Гехорсман? Не полізе ж він сам у зашморг. Добре б підняти «Штурмфогель» у небо. Винищувач за кілька хвилин набирав дванадцять тисяч метрів висоти і там мчав зі швидкістю 850 кілометрів за годину, тож ніякі поршневі «месершміти» і «фокери» там його не доженуть. Але він не долетить ні до лінії фронту, ні до партизанського загону. Лишається ризикувати. Ризикувати йому, Павлові.

4

Минуло півтора місяця після сталінградської катастрофи. Вона приголомшила не лише вермахт, що утрати найбоєздатніші, кадрові дивізії довоєнного призову, л її багатьох німців, які досі вірили в непереможність німецької армії. Вони замислились над майбутнім. Зневіра відразу ж позначилася на працездатності механіків, техніків, інженерів аеродрому в Лехфельді. Відчуваючи це, Зейц вирішив скликати мітинг.

На крило одного з літаків накинули червону тканину. Службовці, робітники, льотчики вишикувались на бетонні. Зейц швидко збіг по драбинці й оглянув різноманітний натовп. Зейц був у чорній парадній формі, перетягнутій блискучою портупеєю, в білосніжних рукавичках. На рукаві червоніла нацистська пов'язка.

— Я пишаюся тим, — почав він гучним, вібруючим голосом, — що кажу це німцям, людям тієї ж крові, яка тече в моїх жилах. Сини фатерланду б'ються на Східному фронті, у Франції, Греції, Африці, Сіцілії. Для них ми куємо нову зброю — зброю відплати, смерті й руйнування. Перемога чи більшовизм? Ці два шляхи постали сьогодні перед нами. Ми добре пам'ятаємо дев'ятнадцятий рік, коли були обеззброєні й позбавлені захисту від свавілля переможців. Перемогу ми завоюємо лише згуртуванням нації, об'єднанням її під націонал-соціалістичним стягом. Націонал-соціалізм і Німеччина — одне й те саме. Той, хто не вірить у фюрера, — зрадник. Ми будемо битися не на життя, а на смерть, щоб урятувати Німеччину від слов'янської навали… — Зейц оглянув натовп. — Огонь ненависті ми відчуваємо під попелом Європи. Французи й серби, поляки й англійці, словаки й чехи тільки й чекають нагоди, щоб умертвити німецьку націю. Але ми врятуємо себе, свою історію, свій народ, своїх нащадків. Об'єднаймо наші зусилля в роботі над новою таємною зброєю, над нашим «Штурмфогелем». Хайль Гітлер!

Потім на крило піднявся льотчик з перебитим носом — Новотни[21].

— Ми не віддамо Німеччини Іванам! — прогавкав він і викинув уперед короткопалу руку. — Хайль Гітлер!

— Хайль! — ще голосніше гаркнув натовп.

Після появи «москіто» англійці спробували двічі бомбувати Лехфельд, але їхні важкі «ланкастери» були відігнані винищувачами повітряного забезпечення. Проте кілька бомб упало на колишній аеродром, і злітний майданчик довелось відсунути ще глибше в ліс.

«Але й тут ти не врятуєшся, «Штурмфогелю», — подумав Піхт, ідучи з мітингу.

Піхт сів у свій «фольксваген» і повільно поїхав у Лехфельд. Потужний мотор гув

1 ... 53 54 55 ... 68
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги ««Штурмфогель» без свастики», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "«Штурмфогель» без свастики"