Читати книгу - "Щоденник Майдану та війни"

російською зброєю. Слово «гуманізм» у цій ситуації набуває додаткового, несподіваного значення. Напевно, правильніше було б у цій ситуації писати «російський гуманізм».

«Український гуманізм» — це теж окреме явище. У Хар­кові районний суд дав по два місяці арешту озброєним бойовикам, які захопили в день президентських виборів виборчу дільницю в містечку Новий Айдар, а їхнього ко­мандира — до того ж священика православної церкви Москов­ського патріархату Володимира Марецького — взагалі звільнив од покарання. Щоправда, православна церква пообіцяла тимчасово відсторонити його від виконання церковних обов’язків, але, як мені здається, взявши в руки автомат Калашникова, він сам уже відсторонився від виконання обов’язків священика!

У Криму з 1 червня заборонено використання україн­ської гривні як валюти. Тепер Крим — територія російсько­го рубля. Щоправда, з банками проблеми залишаються, і навіть заплатити за електрику або за комунальні послуги виявляється проблематичним — потрібно простояти в черзі декілька годин. Відпочивальників на кримських пля­жах поки що немає, але місцеві жителі все ще сподіваються на Путіна. Адже він уже дав указівку не тільки співробітникам поліції, але й усім співробітникам судової системи Російської Федерації проводити відпочинок на батьківщині, а не за кордоном. Щоправда, в цих інструкціях не було конкретної вказівки відпочивати в Криму, тому ні­хто не може дати гарантію, що російські чиновники, поліцейські та судді поїдуть до Криму.

Громадяни України цього року до Криму не збираються. Це вважається непатріотичним. Зате готелі, турбази та санаторії Одеської, Миколаївської, Херсонської та Запорізької областей, знаменитих своїми піщаними морськими пляжами, вже майже повністю заброньовано. Одначе плани багатьох українців на літній відпочинок змінює мобілізація в армію. Чоловіків призивають на 45 діб і після коротких нав­чань відправляють у гарячі точки на сході країни. Найгарячішою точкою насправді є лінія російско-українського кордону, через яку сепаратистам постійно надходить зброя, через яку майже щоночі прориваються автомобілі та вантажівки з новими російськими добровольцями — в основному колишніми військовими з досвідом війни в Афганістані та в Чечні. Збираються ці добровольці в Ростові-на-Дону недалеко від українського кордону, і потім групами прориваються на територію України. Часто до них на допомогу з боку України виходять озброєні сепаратисти, відволікаючи на себе увагу нечисленних прикордонників. Росій­ські прикордонники спокійно пропускають на українську територію як зброю, так і тих, хто вміє нею професійно користуватись. Іноді українські прикордонники пропускають назад, на ро­сійську територію, рефрижератори з загиблими російськими громадянами. Нещодавно такий холодильник на колесах перевіз до Росії 33 труни з бойовиками, вбитими під час штурму Донецького аеропорту. Серед загиблих були жителі Чечні, інших республік Північного Кавказу і навіть Мос­кви. У відповідь Слідчий комітет Російської Федерації відкрив проти української армії кримінальну справу, звинувативши армію в використанні неправильних способів ведення бою.

Рамзан Кадиров, нинішній президент Чечні, який ще кілька днів тому говорив, що чеченці в Україні не воюють, раптом повідомив, що всі воюючі в Україні чеченці перебувають там «у своїх особистих справах», але сам Кадиров готовий надіслати в Україну ще 74 тисячі чеченців «для наведення ладу та виконання наказу Путіна».

Саме ж про зміст «наказів Путіна» ніхто нічого не знає, крім найближчого оточення російського президента. Напевно, саме через цю «загадковість», через неможливість передбачити наступний крок Путіна лідер французьких правих Марі Ле Пен заявила, що вона в захваті від його дій. Так, усе більше європейських правоекстремістських політиків починають дивитися на Путіна з натхненням, як на суміш Сталіна і Че Ґевари. Виникає враження, що ще трохи, і по вулицях деяких європейських міст пройдуть демон­стра­ції на підтримку Путіна та його політики в Україні й на території колишнього СРСР. Напевно, саме ці передчуття штовхають тепер уряди Литви, Латвії й Естонії на пошуки більш дієвих способів захисту свого суверенітету, на нові звернення до керівництва НАТО з проханням розмістити на території Балтійських держав додаткові військові контингенти Північноатлантичного військового союзу.

9 червня 2014 року. Україна і Росія: хто кого боїться?

7-го червня п’ятий Президент України Пет­ро Порошенко виголосив свою інавгураційну промову, і командування Збройних сил Росії вже наступного дня оголосило про початок нових військових навчань — цього разу для залізничних військ. Під час навчань російські залізничні війська тренуватимуться в найкоротші терміни перекидати всі інші види військ, уключаючи танкові та артилерійські частини, з Далекого Сходу в центр Росії та на її західні кордони — ближче до України. Політологи і в Росії, і в Україні зійшлися на думці, що причиною початку військо­вих навчань стала одна фраза з інавгураційної промови нового україн­ського президента: «Крим був, є і буде українським!» Скільки мільйонів доларів буде витрачено на ці навчання, я не знаю, але ще ніколи Росія так не реагувала на слова україн­ських президентів. Слова Петра Порошенка явно коштують дорого. Принаймні для Росії. Втім, у своїй промові україн­ський президент багато говорив про мир і про стабільність. Він підтвердив подальше зближення України з Європей­ським Союзом, на що міністр закордонних справ Франції відразу повідомив, що Європа ще не готова прийняти Україну в свої обійми. При цьому французький міністр підкреслив, що це думка не тільки Франції, а й інших європейських країн. «Стара Європа» хоче остудити європейські надії українців, але робити це не обов’язково. Європейські надії українців нині не пов’язані з членством України в Європейському Союзі. Для українців набагато важливіше реформувати свою країну, очистити її від корупції та перетворити на правову державу. Виконати ці завдання, можливо, виявиться важче, ніж домовитися з Брюсселем про членство України в ЄС. Тим більше, під час військового конфлікту на сході країни.

Церемонія інавгурації Петра Порошенка викликала захват у багатьох громадян України, але одночасно стала приводом перших нападок радикальних націоналістів на нового президента. Ірина Фаріон, депутат парламенту від партії «Свобода», відразу після його промови, частину якої він виголосив російською мовою, звинуватила його в приниженні української мови. Інші прихильники європейського майбутнього України були обурені тим, що на урочистий прийом на честь інавгурації було запрошено колишніх соратників утікача-президента Віктора Януковича, зокрема й Єфремова — голову фракції Партії регіонів у парламенті України, «господаря» Луганська, якого багато людей не без підстав вважають одним із організаторов військових дій про­ти нової влади в Луган­ській області. Серед запрошених на урочистий прийом були й інші представники колишньої влади. Щоправда, серед запрошених ніхто не побачив учасників Євромайдану, крім одного активіста — Ігоря Луценка. Майдан зробив свою справу — Майдан може померти?!

Для нової влади революція закінчилась, і революціонери можуть повертатися додому. Більшість революціонерів уже покинули