Читати книгу - "Дівчата, Емма Клайн"

сказав Зев, розглядаючи мене. — Поговорімо.

— Усе гаразд.

— Ну ж бо, Іві, — сказав Джуліан. Було дивним, наскільки інтимно звучало моє ім’я з його уст.

На столі були круглі сліди від пляшок, неприбраний безлад після вечері. Я почала прибирати посуд.

— Ви не змушені цього робити, — сказав Джуліан, швидко відхилившись назад, щоб я дотяглася до його тарілки.

— Ви готували, — мовила я.

Саша зі вдячністю глянула на мене, коли я поклала її тарілку до купи. Телефон Зева засвітився, вібруючи на поверхні стола. Хтось телефонував: на екрані блимнула фотографія жінки в нижній білизні.

— Це Лексі? — запитав Джуліан.

Зев кивнув, ігноруючи дзвінок.

Між Джуліаном і Зевом промайнув погляд: мені не хотілося цього помічати. Зев відригнув. Вони обоє розсміялися. Я відчула знайомий запах пережованого м’яса.

— Бенні займається зараз комп’ютерами, чорт забирай.

Джуліан ударив по столу:

— Бляха, та не може бути.

Я віднесла посуд до раковини, зібрала зім’яті паперові рушники з робочої поверхні кухні. Змела крихти в руку.

— А розтовстів — просто амба, — мовив Зев, — аж смішно.

— Бенні — це хлопець з твого університету? — запитала Саша.

Джуліан кивнув. Я наповнювала раковину водою. Спостерігаючи, як Джуліан розвернувся всім тілом, дзеркально до Сашиного, постукував своїми коліньми по її колінах. Він поцілував її у скроню.

— Чорт, малі, ну ви даєте, — сказав Зев.

Його тон був ущипливий. Я занурила посуд у воду. На поверхні утворилося пінисте мереживо жиру.

— Я просто не розумію, — продовжував Зев, звертаючись до Саші. — Навіщо тобі Джуліан. Ти надто гаряча штучка, як для нього.

Саша хихикала, проте я оглянулась і побачила, що вона намагається придумати, що відповісти.

— Я маю на увазі, вона красуня, — мовив Зев до Джуліана, — правда ж?

Джуліан усміхнувся і нагадало це мені усмішку сина-одинака, когось, хто вірить, що обов’язково отримає те, що хоче. Мабуть, саме так завжди і було. Вони всі троє були п’яні, і це нагадувало сцену з кінофільму, для якої я була надто стара, щоб дивитися.

— Але ми із Сашею розуміємо одне одного, чи не так? — Зев усміхнувся до неї. — Саша мені подобається.

З обличчя Саші не зникала ледь помітна усмішка, вона перебирала пальцями купу зі шматочків рваної етикетки.

—Їй не подобаються її цицьки, — сказав Джуліан, масажуючи її потилицю, — проте я кажу їй, що вони гарні.

— Сашо! — Зев удавав засмучення. — У тебе чудові цицьки.

Я зашарілась, поспішаючи якомога швидше закінчити з посудом.

— Так, — мовив Джуліан, його рука досі була на її шиї. — Зев сказав би тобі, якби це було не так.

— Я завжди говорю правду, — сказав Зев.

— Авжеж, — мовив Джуліан, — це правда.

— Покажи мені, — сказав Зев.

— Вони надто маленькі, — мовила Саша. Її вуста були напружені, неначе вона насміхалася з себе, соваючись на стільці.

— То вони ніколи тобі не провиснуть, тож це добре, — мовив Джуліан, лоскочучи її за плече. — Дозволь Зеву подивитися.

Обличчя Саші почервоніло.

— Зроби це, крихітко, — мовив Джуліан, різкість у його голосі змусила мене оглянутися. Я вловила погляд Саші — переконувала себе, що погляд їй в обличчя був заступницьким.

— Хлопці, облиште, — мовила я.

Хлопці повернулись із веселим подивом, хоч, гадаю, вони стежили за мною увесь цей час. Що моя присутність була частиною гри.

— Що? — сказав Джуліан, його обличчя стало невинним.

— Пригальмуйте, — казала я йому.

— О, все гаразд, — мовила Саша, сміючись, не зводячи погляду з Джуліана.

— Що такого ми робимо? — сказав Джуліан. — У чому саме нам варто «пригальмувати»?

Вони із Зевом фиркнули — як швидко всі старі почуття повернулися, принизлива внутрішня незграбність. Я схрестила руки, дивлячись на Сашу.

— Ви надокучаєте їй.

— З Сашею все гаразд, — сказав Джуліан. Він заправив їй пасмо волосся за вухо — вона вимушено усміхнулася.

— Крім того, — продовжував він, — чи вам нас повчати?

Моє серце стиснулося.

— Хіба не ви, ну, вбили когось? — сказав Джуліан.

Зев плямкнув губами, а тоді видав нервовий сміх.

Мій голос звучав задушливо:

— Звичайно, що ні.

— Але ви знали, що вони збиралися зробити, — сказав Джуліан. Він вишкірився, відчуваючи трепет від того, що підловив мене. — Ви були там з Расселом Хадріком і рештою, чорт забирай.

— Хадріком? — сказав Зев. — Ти що, знущаєшся?

Я намагалася приборкати істеричність у голосі.

— Я майже не була з ними.

Джуліан знизав плечима:

— Ми чули зовсім інше.

— Ви ж не повірите в те, — однак на жодному з облич я не побачила жодних змін.

— Саша казала, що це ви їй розповіли, — продовжив Джуліан. — Схоже, ви теж могли це зробити.

Я різко вдихнула. Жалюгідна зрада: Саша розбовкала Джуліану все, що я їй розповіла.

— Тож покажи нам, — сказав Зев, повернувшись до Саші. На мене знову ніхто не звертав уваги. — Покажи нам свої чудові цицьки.

— Ти не мусиш, — сказала я їй.

Саша метнула очима в моєму напрямку.

— Та в тому немає нічого страшного, — сказала вона.

Її тон був пронизаний холоднокровною, очевидною зневагою. Вона відсмикнула свій виріз і задумливо глянула вниз на футболку.

— Бачите? — сказав Джуліан, суворо посміхаючись до мене.

Я ходила на один з виступів Джуліана, коли ми з Деном ще були разом. Джуліану, мабуть, було тоді близько дев’яти. Пригадую, він гарно грав на віолончелі, його крихітні ручки бралися за сумний дорослий твір. Його ніздрі вкриті шмарклями, інструмент у точній рівновазі. Здавалося неможливим, що хлопчик, який породжував ті звуки туги і краси, був тим самим майже дорослим чоловіком, який тепер дивився на Сашу з холодним глянцем в очах.

Вона стягнула футболку, її обличчя було зашаріле, але більше мрійливе. Нетерпляче, професійно смикнула, коли виріз зачепився за ліфчик. Згодом її бліді груди були оголені, на шкірі залишився слід від ліфчика. Зев схвально вигукнув. Простягнув руку, щоб торкнутись великим пальцем рожевого соска, тоді як Джуліан дивився.

Для мене з того не було ніякої користі, я вже давно те пережила.

11

1969

Я попалася. Звичайно, попалася.

Місіс Дютон на підлозі в себе на кухні назвала моє ім’я так, неначе це була правильна відповідь. Тож я завагалася на мить — приголомшена реакція на своє власне ім’я, усвідомлення, що я можу допомогти місіс Дютон — але Сюзен і Донна були далеко попереду і до того часу, як я, отямившись від шоку, зрозуміла це, вони вже