Читати книгу - "Літератор, Тарас Мельник"

— Ви не розумієте з ким маєте справу, — посміхнувся чоловік.

— Поясніть з ким.

— Він на відстані влазив у голову офіцерам ворожих штабів. Думаєте, що якісь жовтороті хлопчики з поліції зможуть його зупинити. Якщо Кондор захоче когось убити, тоді навіть дача президента потенційно під загрозою. У загін відбирають кращих офіцерів з усіх відомств країни і вкладають у їхні навички мільйони доларів, бо вони – це очі та інтуїція держави…

— Ви лякаєте мене? — запитав Стеценко.

— Попереджую не гратися з вогнем, — пояснив чоловік з одеколоном.

— Я офіцер і не звик відступати, кидаючи все на половині дороги.

— Тоді можете не відступати. Хочете мати славу, зробіть нам послугу.

— Яку? — поцікавився Стеценко.

— Ми даємо вам його зображення та частину особових даних, але ви та ваші колеги мусите зберегти державну таємницю.

— Ви ж не зібралися мені запропонувати… — спробував сказати Андрій.

— Ви справді талановитий детектив, — похвалив чоловік. — Ми заради цього вас викликали і сподіваємося на ваше цілковите розуміння…

— Про що це ви? — запитав Палій.

— Він натякає, якщо я першим дістануся до вбивці, тоді мушу вбити його при затриманні, аби залишити інформацію конфіденційною, — пояснив Андрій.

Палій не прокоментував, задумавшись над почутим.

— Ми говоримо не про вбитих графоманів, а про безпеку держави.

Слова чоловіка з одеколоном звучали так, наче поруч по металу шкрябали.

— Ми говоримо про вбивство людини! — заперечив Андрій.

— Ви офіцер, воювали, тому теж маєте розуміти важливість, — наполягав чоловік. — Ми не можемо розголосити дані, які відомі Кондору, а відомо йому дуже багато. Він більше десяти років очолював загін. Ще до війни мав кілька впливових агентів і завербував ще кілька десятків…

— Я поліцейський, а не м’ясник! — відмовився Стеценко.

— Ви мене не зрозуміли! — атакував чоловік з одеколоном. — Ми не маємо права повідомити вам його дані, якщо ви не погодитеся на пропозицію.

— Так поліцейські не працюють! — відстоював свій вибір Стеценко.

— Ви так не працюєте, тому й не зрозуміли мене.

— Чудово зрозумів!

— Тоді розмова не має сенсу. Завтра справу у вас відберуть.

— Ви не дасте його описів? — запитав на прощання Стеценко.

— На щоках ямки, коли посміхається! — пожартував розвідник.

Чоловік з одеколоном вийшов з автомобіля і попрямував далі. Стеценко не став очікувати, зірвавши пов’язку з обличчя. Він навіть не уявляв, як кілька слів зможуть загнати його у глухий кут. Вбивця не планував зупинитися, бо давно знав, що йому вже підписаний смертний вирок за викриття.