Читати книгу - "Трон. Імперія фальшивки, Аліна Скінтей"

- 36 -

Адріан всміхається словам Сільсії, його магія швидко розчиняється нагадуючи ілюзію. Вона стоїть на місці, кліпаючи кілька разів очима, не до кінця розуміючи фокус капрала.

— Я тобі говорив, що я один із тих чаклунів хто може пропускати магію через інших, це все тому, що я здатен скопіювати будь-яку магію. Тільки тс-с, — він прикладає вказівного пальця до губ, — це секрет.

— Хіба така магія існує?

Аберхат не віриться в те, що подібна магія може справді існувати.

— Цілком, — спокійно говорить Даерон, затягуючи резинку котра тримає його короткий хвіст на маківці. — Мені вже час.

— Я також йду, — вона підбирає рюкзак в який запихає руків’я канаріса, вдягаючи на плече. — Розкажи про свою магію більше.

Їй довелося підбігти, щоб наздогнати капрала.

— Тобі цікаво?

— Авжеж, не щодня стаєш свідком подібного. Одна справа стихійна магія, прокльони чи заклинання для цілительства і зовсім інше – фальшива магія.

— Мою магію, так ще ніхто не називав.

— Я буду перша, — Сільсія широко всміхається, повертаючись обличчям до Даерона, продовжуючи йти спиною до шляху.

Тепер вона не відчуває дискомфорту за свій зовнішній вигляд, навпаки їй стало надто затишно в компанії Адріана. Розмови з ним давалися легко, без надмірності, зухвальства, так мов вони знайомі цілу вічність. Його розважливість створювало дружню атмосферу. Аберхат зовсім не відчувала різницю в їхніх рангах.

— Прийдеш сьогодні до таверни? — запитав Даерон, коли вони дійшли до крамниці. — Ми сьогодні хочемо трішки відсвяткувати наш приїзд в Косоволь.

— Обов’язково. На котру годину?

— Близько восьмої.

— Я прийду, подругу можна з собою взяти?

— Авжеж. Веселіше буде. Містяни відносяться до військових з обережністю, ніхто не квапиться товаришувати.

— Це очікувано. Ніхто не любить чаклунів у формі, особливо з королівських гільдій.

— А ти б хотіла потрапити до гільдії?

Питання вирвалося в Адріана ненароком, він знову потягнувся рукою до резинки на хвості відчуваючи ніяковість за свої власні слова.

— Так, — твердо відповіла Аберхат. — Всі в дитинстві про це мріють, а коли мені сказали, що це не можливо, бажання загострилося ще більше. Саме тому тато тренував мене особисто і з наполегливістю.

— Я гадав це компенсація за слабкий потенціал.

— Це також, але більшість через дитячу мрію, якій не збутися, — сумна посмішка лягла на її губи.

— Я не вірю в те, що ти опустила руки. Це не у твоєму стилі.

— Ти знаєш її кілька днів, — рівний, повний надмірності голос капрала Уайта змусив Сільсію підстрибнути на місці, — але знаєш, що в її стилі?! Капрал Даерон не даруйте марних сподівань. Ось це,  не у вашому стилі.

Поява Роувена зробила атмосферу холодною, напруженою і зовсім не дружелюбною. Не рятувала ситуацію навіть тепла посмішка Адріана.

Даерон дістав механічний годинник із кишені, проігнорував слова Уайта.

— Маю справи, мені вже час. Побачимось у вечері.

Уайт глибоко вдихнув повітря. Підморгування Даерона зробило ще більше його настрій пригніченим. Роувен мав визнати: він аж ніяк не сподівався, що його ліпший друг який крутиться біля нестерпного дівчиська, буде діяти аж так, йому на нерви.

Вагання щодо того, чи Сільсія була саме тою дівчиною, яку він мав привести до королівського палацу, було нестерпним. Він одночасно і зрадів, і засмутився зустрічі із тою, кого він поцілував під покровом ночі в найдорожчому в столиці борделі. Доля кепкувала з нього, і це не могло не дошкуляти.

«Ріан навмисне все це робить! Якби лише він знав всю правду, всього цього б не було!»

— Ранок зовсім не добрий?

Її питання вирвало його з коловерті думок.

— Ти візьмеш участь у відборі?

— Що?

— Відбір чаклунів, які не мають ліцензії.

— Десь потрібно зареєструватися?

Роувен роздратовано закотив очі, цокаючи язиком.

— Капрал Даерон мав принести запрошення й вручити твоїй матері.

— Мені скоро двадцять один, я практично повноцінно доросла!

— Практично тут ключове слово.

— Часом мені здається, що в тобі сидять дві особистості, а то й більше, — сердито розвернувшись, Сільсія попрямувала до крамниці. — Я ще не бачилася з мамою, скоріше за все лист вже в неї! — промовила вона через плече навіть не обертаючись.

Капралу гільдії Анзу, вдавалося дивувати Сільсію майже кожного разу при зустрічі. Згадувати про палкий поцілунок вона не хотіла, але в пам'яті картинка тієї ночі сама з’являлася перед очима кожного разу,коли вона випадково натрапляла поглядом на його губи.

Коли Аберхат починала думати про те, що вони справді могли б потоваришувати з капралом Уайтом, на зовні вилізала його зухвальна сторона, нагадуючи яка між їхніми статусами прірва. Роувен був зовсім не таким як Адріан.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍