Читати книгу - "Трон. Імперія фальшивки, Аліна Скінтей"

- 35 -

35

Слова капрала Даерона були солодшими за мед. Від радощів, вона затупотіла ногами на місці, а її руки підтиснулися до грудей. Сільсія зовсім забула про свій зовнішній вигляд, широко всміхаючись, не в силах зупинитися.

«Просто візьміть інший ключ і відчиніть той клятий замок» — слова капрала пролунали приємним спогадом в її голові, — «він мені допоможе!»

Аберхат більше не хвилювалася про свій зовнішній вигляд.

— Я з нетерпінням буду чекати!

Адріан не міг відірвати від неї погляду. Вона виглядала наївно щирою, не намагалася приховати свої емоції, і читалася мов відкрита книга. Він таких не зустрічав, на його превеликий жаль, Сільсія справді була справжнім діамантом серед купи підробок.

«Ти унікальна Сільсія. Я не перестаю тобі дивуватися!»

— Завтра о п’ятій ранку на цьому місці, влаштує?

— Цілком!

— І щодо канаріс, я сказав тобі не демонструвати його, забудь ці слова, — Даерон перевів погляд на зброю, — носи її завжди з собою і використай лише в разі критичної необхідності. Використай проти ворога, який тобі не під силу.

Запах магнолії знову рознісся в повітрі разом із пелюстками які струсив вітер. Сільсія невідривно дивилася на Адріана,  момент став для нього інтимним. Капрал відійшов на крок назад, відвівши погляд на бірюзового кольору озеро.

— Я зможу повноцінно заволодіти канарісом?

— Я зроблю для цього все можливе, обіцяю.

— Хочеш його випробувати? — Сільсія протягнула руків’я і це змусило Даерона поглянути знову на Аберхат.

— Ти справді нічого не знаєш про цю зброю, — ледь помітна посмішка лягла на його губи і майже відразу зникла. — У цього меча може бути лише один хазяїн і він нікому більше не підкоряється.

— Тобто його ніхто не зможе використати?

— Так. Для тебе це могутня зброя, для твоїх ворогів – смерть. І ніхто окрім тебе не зможе його активувати. І це одна із головних цінностей цього клинка.

— Навіщо тато подарував мені такий клинок, коли моя магія така мізерна?! — її погляд став тьмянішим, а обличчя буквально за лічені секунди осунулося. — Я ніколи не зможу його використовувати в повну силу.

— Давай дещо перевіримо, — вирішення прийшло до Адріана спонтанно. — Активуй його.

— Зараз?

— Так.

Сільсія міцніше стиснула руків’я направляючи його в сторону озера, розвертаючись до капрала спиною. Варто було лише осердитися й дозволити тонким ниткам магії звільнитися й направити їх. Канаріс зробив свою справу, щойно до нього доторкнулася магія. Темні тіні обкутали пальці Аберхат, повільно обмотуючи держак. Минає близько тридцяти секунд перш ніж з’явився ледь помітне коротке чорне мерехтливе лезо. Кінчики чорного волосся Сільсії починали повільно вкриватися сріблом.

Адріан підійшов до неї дуже близько, і хоча він її не торкався, вона чітко відчувала його серцебиття. Коли рука капрала лягла поверх її, всередині неї все затремтіло. Шалений потік магії пройшовся тілом Сільсії, нагадуючи розряд блискавиці. Лезо клинка перестало мерехтіти, тіней стало більше як і самий клинок.

— Це лише капля того, на що він здатний.

Голос Адріана прозвучав практично над її вухом, від чого Сільсія незграбно випустила руків’я з рук. Капрал продовжував тримати її за руку направляючи потік магії, і тільки коли пролунав дзвін зброї, яка приземлилася на бетонну плиту, він відпустив її знову збільшуючи відстань.

Аберхат підняла свою зброю  тяжко дихаючи. Серце пустилося в шалену скакання, а шкіра покрилася холодними мурашками.

— Трішки наших тренувань і ти це зможеш зробити без моєї допомоги.

— Я не знала, що можна пропускати свою магію через когось.

— Одиниці чаклунів на це здатні, я один з них. Точніше моя магія це дозволяє зробити.

— Капрал Уайт славиться своєю чорною блискавкою, а якою здібністю володієш ти?

— Хочеш побачити?

— Так.

Вона затамувала подих в очікувані. Даерон протягнув руку до Сільсії, згинаючи великий палець, безіменний та мізинець. З вказівного та середнього які були щільно притиснуті один до одного вирвалася мерехтливими нитками тіней, що нагадували мацаки медузи. Тіні вихорилися навколо його зап’ястя, слабкі й ледь помітні.

На обличчі Аберхат застигло здивування: в неї відкрився рот, нагадуючи овал; брови піднялись в гору, а зіниці розширилися.

— Ти також чаклуєш тінями?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍