Читати книгу - "Втрачене серце духа, Олександра Метафор"

— Хто це? — запитала вона, коли відчула, що в найближчому радіусі пасток немає.

Принаймні, нею видимих.

— Ганні.

Ася повернулася до мене, ставлячи німе запитання. Ми підозрювали Ганні, але ніхто не буде навсправжки виставляти звинувачення Хранительці духів без величезної кількості доказів. Тож чи ризиковано з нею спілкуватися? Чи підозріло, якщо відмовимося?

І все ж Ганні не просто так з’явилася ще й у вкрай прихованому вигляді. Я кивнув Асі й подолав відстань між нами. Помирати, так разом. Обійняв її до мурашок на ключицях.

— Навіщо ти ховаєшся? — я подав голос, розгледівши вже знайому мені дівчину, що ховалася за товстим деревом. Її руки тремтіли — це єдине, що було видно з нашого місця. Ні обличчя, ні решти тіла Хранительки не можна було розгледіти.

— Хочу поговорити, — тихо відповіла вона. — Так, щоб не було жодних свідків. Тут не можна нікому довіряти.

На мить вона виглянула з-за дерева, окинувши нас переляканими до жаху очима. Я важко видихнув. Добре, що я не поставив те запитання Асі. Вкрай недоречне зізнання б вийшло.