Читати книжки он-лайн » Різне » Рід Добрянських. Генеалогія і спогади, Леонід Добрянський

Читати книгу - "Рід Добрянських. Генеалогія і спогади, Леонід Добрянський"

116
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 53 54 55 ... 201
Перейти на сторінку:

Отже, нічого я у Москві не добився. Треба було повертатися додому, але грошей на зворотний проїзд залізницею я не мав. Наркомат харчосмакової промисловості дав команду главку, щоб останній купив мені квиток на проїзд до м. Ровеньки і видав на харчі 20 крб. На ті гроші я купив собі на дорогу хліба, оселедців, трошки ковбаси та дві пляшки крюшону. На згадку про Москву не мав я змоги навіть гудзика якогось купити, бо не було за що. Одержав я квиток від уповноваженого главку, сів у поїзд і поїхав. Покуштував крюшон - напій, що треба, і на якість, і на різкість, і на смак. Що то значить - Москва; не те, що який-небудь район - води у пляшку наллють, трохи підсолодять і продають... Так мені сподобався московський крюшон, що цілу нерозпечатану пляшку привіз аж додому у Ровеньки дружині та дітям.

У Ровеньках наступного ж дня по приїзді довелося йти у нарсуд за викликом.

Суддя мене й питає, чому я не з'явився на ту дату, що викликали; я пояснив, пред'явив документи від наркомату; суддя подивився, переписали дату на моїй повістці і запропонували на таку-то дату з'явитися вдруге. Послали повістку і Галінкеру на ту ж дату.

У призначений день ми з'явилися. Стали розглядати нашу справу. Нарсуддя Галінкеру тоді сказав, що треба розум мати і по три накази в один день на одного працівника не писати. Суд закрив справу, і ми розійшлися по домівках.

І знову мені треба було шукати роботу. Порадившись із дружиною, вирішили їхати у Дзержинський район Сталінської області, де жила її рідна старша сестра Одарка. Так і зробили: спакували речі, що здали у багаж малою швидкістю, що великою, що з собою взяли, і поїхали.

Приїхали до Дзержинки, знайшли квартиру сестри і зупинилися в неї. У сестри та її чоловіка Андрія Мороза було теж двоє дітей - старша дівчинка Зіна, син Іван. Я залишив дружину з дітьми у них, поїхав шукати роботу на Кавказ. Але не сподобалось мені там, і я повернувся. В перших числах березня 1941 року звернувся я у Дзержинці у куш «Доннархарчу» і одержав посаду бухгалтера в їдальні при шахті один-один «біс»; поїхав у Горлівський трест «Доннархарчу», бо цей кущ їдалень входив до Горлівського тресту, здав там у кадрах свої документи і одержав виписку з наказу про моє призначення. Повернувся у Дзержинку, прийняв справи їдальні і став працювати.

Робота йшла нормально - березень, квітень, травень, аж тут у червні місяці сповістив диктор по радіо 22 числа, що Німеччина напала на Радянський Союз.

Негайно почалася повна мобілізація всіх військовозобов'язаних громадян, а також засобів пересування - автомашин, мотоциклів, живого тягла. Всі - від старого до малого - піднялися на захист своєї батьківщини.

Райвійськкомат працював цілодобово і відправляв відмобілізоване населення - роту за ротою - до лав Червоної Армії. У зв'язку з нещасним випадком у шахті в 1930 році я був визнаний зовсім непридатним до несення служби у збройних силах Радянського Союзу із зняттям мене з обліку військовозобов'язаних. Таким чином, я залишився в тилу і працював на своїй роботі.

Німецькі військові частини, зламавши опір нашої армії, швидко заглиблювалися у територію Радянського Союзу, окуповуючи все нові і нові райони. Ходили чутки, що частини Київського військового округу нібито не стали чинити опір фашистській армії, бо цим округом командував зрадник батьківщини Якір.

В жовтні 1941 року 18 числа трестом була дана команда попалити як архіви, так і поточні документи. Німецькі частини наближалися до Сталінської області в Донбасі. Згідно з наказом наркома оборони, з цінного обладнання заводів що могли, вивозили на Урал і в інші глибинні райони; решту, що не можна було евакуювати, щоб не скористалися цим німці, наказано було знищити. Почали підривати та палити шахти. Кругом палали пожежі, зривалися залізничні рейки. Всі, хто встиг, евакуювалися.

Настали дні безладдя - крамниці і всі установи не працювали: населения, яке залишалося на місці, кинулося у крамниці, в яких ще був деякий товар, і почало тягнути додому, кому що подобалося. Розтягли і майно палацу культури, де було не менше п'ятдесяти м'яких диванів. З них обірвали клейонку та мішковину: валялися лише пружини з них та дерев'яні стружки. На роялі на трьох ніжках хлопці-хулігани «грали» кулаками, ногами і дрючками, поламали всі клавіші та порвали всі струни. Тут же в палаці була величезна бібліотека: частину книжок з неї населения розтягло собі по домівках, а решту пацани викинули через вікна надвір. Земля була біла від книжок, немов укрита взимку снігом.

Так само вчинили з майном шкіл, де були різні цінні фізичні прилади; розтягли також столи, стільці та інше, багато чого поламали, побили.

Я був свідком нальоту на їдальню, в якій я працював: всі каструлі на кухні поперекидали: їжу повиливали і потягнули казани та каструлі по домівках.

Коли налетіли в залу їдальні, розтягли всі клейонки, скатерті, занавіски, столи, стільці, всі товари з буфету; потім накинулися на склад, що був в їдальні, розбили каменюкою замок, увірвалися всередину і забрали всі продукти - муку, сало та інше, а також миски, вилки, ложки і т. ін.

Коли прибули німецькі частини, німці стали заводити свої порядки та відчиняти різні установи: поставили старосту, відкрили райземвідділ та ін. Оскільки жити було нічим, я змушений був улаштуватися спочатку у райземвідділ бухгалтером, а з часом перебрався у село Желєзне, де став працювати у колгоспі-громаді рахівником. Украв я у комендатурі німецький бланк із печаткою з зображенням орла і підробив вимогу на своє прізвище, що мені належить видати 100 кілограмів зерна пшениці. По цьому документу у колгоспі-громаді одержав я із складу 100 кг зерна пшениці, яке, змоловши, споживав сам та годував сім'ю - дружину та двох синів.

Старостою в той час у громаді був розкуркулений мешканець села Желєзне Костянтин Пальчик, а пізніше поставили старостою німця з фольксдойчів Янцева, який раніше жив у Фенольній.

Під час роботи в громаді я зривав постачання італійських військових частин соломою та фуражем для коней, а також постачання продуктами та речами вжитку, за що мені замалим не попало від комендатури на горіхи.

1 ... 53 54 55 ... 201
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Рід Добрянських. Генеалогія і спогади, Леонід Добрянський», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Рід Добрянських. Генеалогія і спогади, Леонід Добрянський"