Читати книгу - "Рід Добрянських. Генеалогія і спогади, Леонід Добрянський"

За час перебування німців у Дзержинському районі вони розстріляли шестеро партизанів, а також на стовпі над дорогою повісили директора радгоспу Микитівка Ніколенка та його завідуючого складом, які переховували вогнепальну зброю та зберігали бочку з олією місткістю 200 літрів для партизанських загонів, що діяли на території Дзержинського району.

На селі загинули від руки самого Янцева, який був спочатку начальником поліції у Фенольній, четверо селян: Гайовий Семен, Хвостик Сергій, Пальчик, ім'я якого забув, та колишній парторг. З членів партії також знущалися. Попав у біду і Панасенко Іван, який був до мене рахівником у колгоспі. Одна нога в нього була дерев'яна; у поліції стали бити нагаями по дерев'яній нозі, але Янцев догадався, перекинув його, зв'язаного, на другий бік і став бити по здоровій нозі. Панасенко знепритомнів. Був Панасенко зі мною в гарних дружніх стосунках, і я його узяв до себе в контору помічником. Ми з ним часто розмовляли про те, що німець довго в Радянському Союзі не вдержиться.

У 1943 році під Сталінградом було оточено і знищено велику німецьку армію. Німці розпочали відступ, а Червона Армія нестримно наступала. Ще так недавно німецьке військо пересувалося бадьоро на машинах і конях, а назад драпали, порозпускавши соплі, здебільшого пішки; рештки майна тягнули на спеціально прилаштованих лижах, на крадених в дітей дерев'яних санчатах. Довелося бачити, як дехто віз прикручене дротом барахло на крилі автомашини, в запасному колесі, перевернутому догори виїмкою.

Настали останні дні окупації німцями Сталінської області - серпень 1943 року. Хліб майже увесь в колгоспі-громаді був скошений, обмолочений і зсипаний на складах, яких було декілька. У двох було зсипане озиме жито і пшениця, а в найбільшому складі було зерно на фураж - тонн 20 вівса, 60 тонн ячменю та ярової пшениці 120 тонн.

Напередодні наступу Червоної Армії на с. Желєзне почали евакуюватися ті, хто почував за собою гріхи перед батьківщиною. Староста громади Янцев, перед тим як евакуюватися, пішов до майстерні, де стояло на ремонті два трактори ХТЗ і, загрожуючи наганом, наказав Пальчику Івану Дмитровичу, щоб той молотом розбив мотори тракторів. Іван, незважаючи на те, що Янцев загрожував нагалом, відмовився їх розбивати. Тоді Янцев сам схопив молот і поробив пробоїни в основній частині моторів; порубав він і шпиці в колесах прольотки, в якій роз'їжджав як генерал.

Янцев дав команду вантажити безтарки зерном - посівною озимою пшеницею, яка ще була на току, та мукою, що була в окремому складі. Решту муки дозволив розвезти по домівках тих, які разом з ним евакуювалися, - комірника й бригадирів, в минулому розкуркулених, які злетілися при німцях на село, як ворони на падло. Янцев вербував і мене з собою, але я розрахував, що мені з ним не по дорозі, хоч я і вдавав, ніби з ним збираюся в дорогу. Підводи всі вишикувались на вулиці; староста вийшов уперед і дав команду рушати. Я вдав, що пішов за торбою з харчами, а сам поза хатою шмигнув за погрібник, де лежали та сохли на сонці ганчірки та ватна ковдра. Залізши під неї, накрившись з головою, я й дух притаїв, а тут кинулися мене шукати. Я сидів під ковдрою до того часу, поки обоз відійшов на відстань щонайменше одного кілометра, після чого вискочив з-під неї і дивлюсь, що жінка моя бігає і плаче, не знає, де я дівся. Я на неї цитьнув і сказав, що я нікуди і не збираюся виїздити, і пішов ховатися у кагат, викопаний у саду під буряки, де й просидів з обіду майже до вечора.

Колгоспники, скориставшись тим, що влади на селі немає, накинулись на решту пшениці на току і розтягли по домівках, а також очистили горище над стайнею, куди зсипаний був фуражний овес, і почали гуртуватися з мішками біля основного складу, щоб розбити замки і розтягти зерно зі складу. Я напередодні евакуації місцевої влади заготував список усіх колгоспників та проставив, скільки в кого вироблених трудоднів. Перед заходом сонця я підійшов до основного складу, коло якого зібралася юрба з мішками, і запропонував колгоспникам розійтися, поскільки сьогодні вже пізно, але завтра ранком зіб'єм замок і розпочнемо видавати зерно всім на трудодні. Колгоспники, особливо старі люди, а тут же був і член партії Панасенко Іван, що працював зі мною рахівником, погодилися; і, щоб не було сумніву з боку населення, я запропонував збільшити до ранку охорону складу. До кожних дверей приставили по десять чоловік. Правда, були такі, шо гадали, нібито вночі склад відчинять і будуть розтягати зерно, а тому додому спати не пішли, а розташувалися по сусідніх садках, де й перебували до ранку.

На ранок мені потрібні були власні мішки під зерно, які в мене забрав комірник, коли вивозив муку із складу додому. Я пішов до нього за мішками. Сам комірник, Бабарика Гарасим, евакуювався. Його жінка мішки віддала і сказала, що Гарасим дома залишив усі ключі від складів. Я вважав, що прийдеться замки розбивати, аж виявилося, що в цьому потреби нема. Взявши мішки та ключі, пішов до складу, де зібралося уже чимало колгоспників.

Відімкнувши замок, ми з Іваном Панасенком та ще декілька чоловік з нами ввійшли всередину й приблизно підрахували наявність зерна у складі. Виявилося, що пшениці можна видати по 2 кіло на трудодень, ячменю - по одному кілограму.

Підготували товарні ваги і розпочали розважувати зерно. Раптом дізнаємося, що з'явився якийсь німецький комендант, який прямує до складу. Всі хлопці та чоловіки вилетіли із складу як горобці і кинулися в степ по кукурудзі. Комендант, приїхавши на мотоциклі, вслід нам кілька разів вистрілив з нагана, але не влучив, сів на мотоцикл і поїхав далі. Ми знову повернулися на склад і продовжили видачу зерна.

Пшеницю і ячмінь роздали, після чого взялися до вівса: брали, хто скільки міг. Я вівсом не цікавився, а тому не взяв і зернини. Пшениці та ячменю вистачило на трудодні всім повністю, після чого решту зерна роздали навіть тим, хто не працював у колгоспі. За згодою присутніх видали і їм, кому скільки було треба, це значить вчителям та дружинам червоноармійців, в яких були на руках малі діти.