Читати книгу - "Заклиначка стихій, Поліна Ташань"

— Дуже мило, — кинула вона. — Але я не збираюся здаватися. Щоб з мене тут усі сміялися та вважали магом-невдахою? Нізащо!

— Тебе й без цього вважають магом-невдахою. Інші маги на цій кафедрі не вчаться.

Принаймні Саманта говорила щиро.

— Та ну тебе! — відповіла Аліса, і вони продовжили тренування.

За кілька хвилин надвір почали виходити перші чарівники. Усі такі свіжі й бадьорі. Алісі їхнє життя з позиції напівлежачи здавалося надзвичайно легким. Вона раніше ніколи не задумувалася, який вигляд мала в очах гвардійців, коли ще навчалася на водницю. За цей час на новій кафедрі ті спогади здавалися невеселим сном.

— Досить, — нарешті виголосив Нейтер, і всі підвелися.

Алісі ледве вдалося це зробити, бо вправи на прес виснажували її чи не найбільше.

— Перерва на сніданок. У вас година. Опісля чекаю вас тут з мечами. Будемо відпрацьовувати удари.

Трохи вгамувавши дихання, Аліса вирішила спершу зайти до кімнати по зброю. Інакше меч через її забудькуватість мав високий шанс залишитися висіти біля шафи. Усі почали розходитися до їдальні. Вона ж відділилася від групи й помалу попленталася до гуртожитку. Коли Аліса була за двадцять метрів від дверей, їй назустріч раптом вийшла не найприємніша компанія. Джейн характерно назвала їх «Доріан і придурки».

— О, підводна гвардія, — весело вигукнув Макс, впізнавши Алісу.

Хоч вони й провчилися довгий час в одній групі, вона б без вагань натовкла йому пику.

— Це та, що Нейта облила? — запитав у нього Доріан так, ніби її не було поруч. — Ха-ха, я думав, що вона сильніша.

— Достатньо сильна, щоб не носити аметистовий браслет, — відказала Аліса, дивлячись на його руку.

Гарненьке обличчя Доріана швидко впало. Гримаса стала така, наче йому перед носом гімном провели. Схоже, її слова дійсно змогли його зачепити. Аліса майже пройшла повз, але зненацька він заступив їй дорогу.

— Натякаєш, що я слабкий? — сказав Доріан, небезпечно стишивши голос. — Хочеш на собі перевірити? Знаєш, з яким запахом горить людська плоть? Я можу тобі показати.

Алісу анітрохи не лякали його слова, і не лише через те, що жоден вогонь її не обпікав. В Академії повно нахабників. Доріан не перший, хто їй погрожував. Навпаки, втомлена й зла після тренування, вона прагнула цієї сварки. Хотіла випустити свою лють хоча б на когось.

Не відводячи погляду, Аліса розімнула руки й, ледь помітно киваючи, без крихти страху відповіла:

— А ти спробуй.

Губи Доріана потягнулися в лиху посмішку. Він запалив свою долоню й підніс за кілька сантиметрів перед обличчям Аліси. Відчувши жар вогнику, вона й не здригнулася.

— Ти дограєшся, дівко, — промовив він, а тоді, загасивши руку, опустив її вздовж тіла.

Спершу Аліса здивувалася, а потім з неї вирвався сміх.

— І це все? А як же запах горілої плоті? Думав мене налякати тим вогником? Сірники палають яскравіше.

Доріан пирхнув, зігнувшись, мов дужка. Його підборіддя опустилося. Пальці стиснулися в кулаки.

— Ти хоч знаєш, з ким розмовляєш? Я найсильніший заклинач вогню на курсі. Якщо захочу — живцем тебе спалю.

— Живцем ти спалиш хіба що залишки своєї репутації в моїх очах, якщо продовжуватимеш втирати про речі, за які будь-хто опиниться за ґратами. Не сміши, Доріане. Твій татусь-генерал не врятує тебе з-за іншого боку Вогняної стіни.

Якщо частіше розмовляти з Джейн, вона може підкинути чимало цікавих фактів про різних людей в Академії. Особливо про наставника вогневиків. Він уже розтулив рота для відповіді, коли раптом у сварку втрутився Нейтер. Аліса й не помітила, як він підійшов, але його руку на своєму плечі відчула чітко.

— Доріане, ідіть звідси. Не треба зайвих бійок. Вона не серйозно.

Вогневик неохоче перевів погляд на нього й промовив:

— Вгамуй своїх щенят, а то в цієї є реальні шанси не пережити й перший семестр.

— Я знаю, — він стримано кивнув.

Коли Доріан пішов, Нейтер прибрав руку та поглянув на Алісу, наче на неслухняну дитину, що потребує захисту. Це її лише смішило.

— Тобі жити набридло? — запитав суворіше.

— Він мені нічого б не зробив. Такі, як Доріан, здатні лише на погрози. О, пробач, ти ж теж такий.

— Я не такий, — заперечив Нейтер і тихіше повів: — Не смій мене приписувати до тих паскуд. І подумай краще над своєю поведінкою. Так, може, Доріан тебе й не вб’є, але опіки на студентах він залишає як раз плюнути. Іноді буквально. Не наражай просто так себе на небезпеку. Це тобі не факультет чарівників. На гвардії немає місця для вискочок — тут ми всі одна команда. Можливо, зараз Доріан тебе й облишив, але нехай інший гвардієць наступить йому на ногу, він згадає тебе та відплатить йому. Ти цього хочеш?

Для неї його слова прозвучали, як нісенітниця.

— Мені здається, ти занадто серйозно сприймаєш концепцію братерства, — відповіла вона, заховавши руки в липкі кишені розстібнутої шкірянки.