Читати книгу - "Заклиначка стихій, Поліна Ташань"

Нейтера її тон розгнівив.

— А мені здається, що ти ведеш себе, як безвідповідальне дівчисько, що забуває про реальність. То я тобі нагадаю, що нещодавно тебе поперли з кафедри водників, і єдине, що тримає тебе в Академії — це доброта мого дядька. Якщо я йому скажу, що за цей час ти так і не змогла пристосуватися, зарозуміло ведеш себе на тренуваннях і лізеш на рожен до вогневиків, він перегляне своє рішення. Сприймай це не як пусті погрози.

Як би їй не хотілося, Аліса розуміла, що зараз він мав рацію. Навчання на гвардії вона останнім часом сприймала так, наче її в будь-який момент можуть повернути на водників або видворити за ворота. Ніби це все сон, що затягнувся на дні. Слова Нейтера полилися їй на голову, мовби відро крижаної води.

— Гаразд, — неохоче відповіла вона та, не бажаючи продовжувати розмову, обійшла його й продовжила йти до гуртожитку.

На жаль, Нейтер вирушив за нею.

— Що «гаразд»?

— Я тебе почула, — кинула, не обертаючись.

— І?

Такий настирливий. Аліса не могла збагнути, чого він до неї причепився? Все-таки вона зупинилася й поглянула на нього не так злісно, як обурено, кажучи:

— І наступного разу, коли ти називатимеш мене водяною, кидатимеш свої принизливі коментарі чи, замість тебе, це робитиме хтось інший, я просто терпітиму. Терпітиму, бо у гвардії особистість нічого не значить, тим паче сироти без прізвища. Дякую, що пояснив.

Аліса розвернулася й пришвидшила ходу. Нейтер наздогнав її та зупинив, схопивши за зап’ястя. Вона, м’яко кажучи, здивувалася.

— Я не… — Його погляд дивився в землю. — Я не це мав на увазі.

Алісі здалося, що йому справді було шкода, але ні слів вибачення, ні каяття вона не почула, тому просто відсмикнула руку.

— Не забирайте мій час, пане поручний.

Більше він за нею не йшов.

 

***

На сніданок перед поєдинком Аліса вирішила багато не їсти. Яблука, яке зі щедрістю віддав Генрі, їй вистачило. Коли вона розповіла друзям про посвяту, мабуть, найбільше здивувалася Марія:

— Як Браян? Нейтер взагалі з глузду з’їхав? Може, я піду з ним перекинусь слівцем?

— Немає сенсу, — пробурмотіла Аліса, водячи пальцем по дерев’яних рисочках столу. — Він дав ясно зрозуміти, що думки студентів для нього не мають значення.

— І що збираєшся робити? — турбувалася Джейн.

Вона знизала плечима, підвівши очі.

— Не знаю. Саманта порадила здатись, але я такий варіант не розглядаю. Хай краще мене виносять звідти ногами вперед, ніж вважатимуть боягузкою. Може, так у декого совість прокинеться.

— Ну, ногами вперед краще не треба, — втрутився Генрі, водночас жуючи бутерброд із товстою ковбасою. — Можливо, спробуй використати магію води на його кров, щоб у нього заніміли руки, і він не зміг нормально битися.

Марія його ідею не оцінила.

— Яка кров, ти що? Так і вбити випадково можна!

Генрі закотив очі.

— За магію крові мені обіцяли зламати руки, — згадала Аліса. — А взагалі, головне, щоб Браян не скинув мене у канал. Інше я здатна перетерпіти.

— Мені з ним поговорити? — запропонувала Марія.

Аліса похитала головою. Просити таке їй було незручно, та й бій мав бути справедливим. Інакше програш відчуватиметься ще ганебнішим. Щоб не думати про це, вона вирішила змінити тему.

— А де Люсі?

— Наскільки я знаю, — сказав Генрі, — у психолога.

Аліса скривилася від подиву.

— У психолога?

— Так, вони займаються два рази на тиждень. А ви не знали?

— Ні, а навіщо їй психолог? — поцікавилася Марія.

— Казала, нічого серйозного, просто часом хвилюють нічні жахи. Здебільшого це примха її бабці-опікуна. Багатих важко зрозуміти, коли в самих грошей немає, — відказав він.

Поглянувши на годинник над дверима в головний корпус, Аліса неохоче встала з місця. Ногами прокотилася хвиля слабкого болю. Вона поправила меч на поясі, зітхнула й сказала:

— Мені вже час іти. Зустрінемося в обід, якщо мене до того часу не вб’ють.

— Не шкодуй Браяна, — кинув услід Генрі, чуднувато піднявши підборіддя. — Думай тільки про себе.

Вона м’яко всміхнулася.

— Про вас я теж думатиму.

 

***

До обіду в Аліси страшенно боліли руки, нила спина, а від голоду бурчав живіт. Здавалося б, у такому стані битися неможливо, але вибору вона не мала.

Браян уже чекав на тонкому мосту. У його руці виблискував нещодавно загострений меч, й Аліса вже уявляла на ньому краплі своєї крові. Вона ж обрала собі палицю. За її розрахунками, нею простіше збити Браяна з ніг. Хоча, насправді, палиця просто була найлегша, після мотузки, і стояла недалеко. Довкола зібралося чимало гвардійців, звісно, без викладачів. Навіть кілька старшокурсників прийшли подивитися на розвагу. Якби наставник був розумніший, міг би продавати квитки.