Читати книгу - "Фатальне (не) везіння, Ірен Кларк"

39

Єва

 

Я сиділа в машині, дивлячись у вікно, поки Андрій мовчав поруч. Ми чекали сигналу від Льошки, який уже був у казино й підтвердив, що дівчина на місці. Відчувалося, що він не затримається там надовго. Я краєм ока помітила, як Андрій повернув голову до мене. І вже знала, що зараз буде.

 

— Ти справді впевнена, що хочеш бути зі мною? — його голос був тихий, але напружений.

 

Я скосила погляд.

 

— Я вже казала, що кохаю тебе. Чи треба ще якийсь квест пройти, щоб ти повірив?

 

— Я просто… після всього, що сталося… — він перевів подих, і на мить здалося, що його непохитна впевненість дала тріщину.

 

— Після всього, що сталося, — я повторила, — я ще тут, з тобою. А це щось значить.

 

Він стиснув кермо, а я відчула, що ось-ось ми посваримося. У повітрі буквально загусла якась вибухонебезпечна емоція, яка могла вилитися або в крик, або… у щось зовсім інше.

 

І тут пролунав дзвінок.

 

— Вона вийшла, — повідомив Льошка. — Ми з Ладою вже біля чорного виходу.

 

Андрій тут же завів машину, і ми помчали до них.

 

Коли ми прибули, Льошка вже перехопив дівчину. Вона виглядала розгубленою й трохи роздратованою.

 

— Ви хто взагалі такі?! Чого вам від мене треба?!

 

Я зробила крок уперед і запитала прямо:

 

— Коли ти влаштовувалася на роботу, Дмитро вже знав, що ти його донька?

 

Її обличчя змінилося. Спочатку з’явився страх, потім злість.

 

— Я не знаю, про що ви…

 

— Ми були в твоєї матері, — втрутився Андрій. — Ми знаємо, хто ти.

 

Льошка скептично зітхнув і додав:

 

— Як тобі не соромно? Мати лишилася одна, хвора, а ти…

 

І тут її прорвало.

 

— А ви знаєте, як мені було жити в тому лайні?! — її очі блищали. — Ви хоч розумієте, що я тягнула все на собі?! А цей… цей покидьок навіть не згадав про нас! А потім я дізнаюся, що в нього мільйони! Він купається в грошах, а ми з мамою рахували копійки! Це справедливо?!

 

Вона віддихалася, а ми мовчки чекали продовження.

 

— Я влаштувалася до нього спеціально. Хотіла бути ближче. Дочекатися моменту й сказати йому правду. А потім вимагати своє. Бо я його донька. І маю право!

 

— Але? — кинула Лада, схрестивши руки.

 

— Але я дізналася, що він збирається одружитися. — Вона гірко посміхнулася. — І не з кимось, а з тобою. — кивнула вона Ладі. — Дівчиною, яка молодша за мене. Це було плювком в обличчя. Він не допомагав нам, кинув маму, а тепер усе бабло віддасть якійсь малолітці?

 

Я глянула на Ладу, але та не здригнулася.

 

— Я вирішила розказати тобі правду про нього, але… — дівчина запнулася. — Але ти й сама вже знала, ким він є. І тоді я зрозуміла, що тут щось не так.

 

Вона знизала плечима.

 

— Я не могла сама слідкувати за ним. Тому знайшла оголошення від детектива…

 

І тут усі переглянулися.

 

Оце вже цікаво.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍