Читати книгу - "Академія Арканум: Спокуса для ректора, Леді Анет"

Глава 48: Ранок після зізнання

— Як це розуміти? — обережно поцікавилася я.

 — У найпрямішому сенсі, — відрізав він. — Сама все побачиш.

 Я не стала наполягати на подробицях. Усе одно нічого не скаже, тільки сперечатися почнемо. 

— Ти втомилася, — помітив Раймонд Дейлар, — йди до спальні й лягай спати. Завтра треба повертатися в Академію Арканум.

 Очі справді починали злипатися. День видався довгим і емоційним. Може, уві сні все якось само собою вляжеться в голові.

 — А де ви будете спати? — спохопилася я.

 — На дивані, — сухо відповів він. 

Я побажала йому на добраніч і пішла в спальню. Забравшись під ковдру, я прокручувала в голові події дня: прогулянка з ректором, де він був таким відкритим і людяним; артефакт, з допомогою якого я зможу покликати на допомогу; шалені поцілунки на дивані, від яких кров закипала у венах.

 Я прислухалась до того, що відбувається за дверима, але було тихо. Непомітно мене охопив сон. Прокинулася я рано, не одразу збагнувши, де перебуваю. 

Тихенько вийшла зі спальні й побачила ректора, який сидів за столом із чашкою в руках.

 — Доброго ранку, — майже запитально сказала я. 

Він окинув мене непроникним поглядом з голови до ніг, відпиваючи каву: 

— Доброго. Виглядаєш чудово, мені подобається. Але в академії так не ходи. 

Я розгублено глянула на себе й подумки дала собі ляпаса: халат залишився на ліжку, а нічна сорочка на світлі стала майже прозорою.

 — Ой, чорт, — вирвалося в мене, і я кулею кинулася в спальню, відчуваючи, що мої щоки червоніють, палають наче полум'я. 

Услід мені лунав сміх ректора:

 — Не думав, що ти від мене нахапаєшся лихослів’я! 

— Погане швидко липне! — крикнула я у відповідь, люто зав’язуючи халат. — Зачекайте трохи, і я скоро вступлю у вашу компанію — теж буду залякувати всяких бідолах. Чи чим ви там займаєтесь? 

Судячи зі звуків, Раймонд вдавився кавою. 

Я зі зловтіхою подумала, що дарма він вважає мене «крихіткою Ізабеллою», яка тільки й уміє, що лякатись і червоніти. 

Я проскочила у ванну, швидко прийняла душ, одягла формену сукню, переплела волосся, залишивши локони біля скронь. Трохи покусала губи, щоб виглядали яскравіше, і пішла на кухню. 

— Кави будеш? — спитав Раймонд, усе ще дивлячись на мене своїм дивним, незрозумілим поглядом. 

— Ще й як! — з ентузіазмом відгукнулася я. Він встав і підійшов до мене так близько, що довелося відступити. 

— З цукром і молоком? — тихо спитав він. Він продовжував наближатися, а я відступала, поки не вперлася в стіну. 

— Ну, так, — розгублено відповіла я. — Я сама наллю, не турбуйтесь. 

— Не можу не турбуватись, — прошепотів він.

 Однією рукою він притягнув мене до себе, і я відчула слабкий аромат лосьйону після гоління. У животі підступно потеплішало, наче від передчуття чогось бентежного. 

Він підняв моє підборіддя і доторкнувся до губ коротким, легким, ніжним поцілунком. Руки самі собою ковзнули по його грудях, пальці стиснули тканину сорочки, а голова закрутилась від незрозумілого захвату. Я інстинктивно відповіла на поцілунок, що одразу став глибоким і збурюючим.

За кілька хвилин він відірвався від мене й усміхаючись мовив: 

— Ось тепер ранок справді добрий. Сідай за стіл. Поки я пила каву і їла бутерброди, ректор з кимось спілкувався через кришталеву пластину, коротко віддаючи розпорядження.

 — Крихітко Ізабелло, нам треба поспішати, — зітхнув він, повернувшись на кухню. — Джейсон уже в академії, а Аріадна зводить його з розуму. Треба встигнути, поки він її не прибив. Я не хочу потім ховати бездиханне тіло в лісі й виправдовуватись перед королем. 

Я кивнула, вимила чашку й миттєво зібралася. Уже сидячи в екіпажі, наважилась поставити питання:

 — Коли ви сказали, що більше не будете стримуватись, ви мали на увазі, що… 

Він перебив мене, не відриваючи погляду від дороги: 

— Раніше ти дивилася на мене таким наляканим поглядом, що доторкнися я — ти б заверещала. І я тримав дистанцію. Більше не буду. Оце я мав на увазі. Раймонд замовк, звертаючи на дорогу, що вела з міста. 

Я теж мовчала, занурившись у думки. В одному я була впевнена: щось у мені змінилося щодо ректора. Але коли і як — я не розуміла. Майже біля самої Академії Арканум я перервала мовчання й запитала: 

— Можна вас про дещо попросити? 

— Проси, — коротко відповів він. Я знітилася і тихо мовила: 

— Я б не хотіла, щоб в академії дізналися, що між нами… — Що ти і я

 — що саме? — перепитав він. — У стосунках? Збираємось одружитися?

 — Так, про це, — я кивнула. — Не хочу шепотінь за спиною і незручних ситуацій. 

— Я впевнений, що більшість і так у курсі, — сказав Раймонд і зупинив екіпаж біля сходів академії.

 — Цілувати тебе на очах у всіх не буду — так і бути. 

На душі стало легше. Хоч не доведеться червоніти перед Кларисою.

 Ще подумає, що я вирішила побудувати кар’єру через стосунки з ректором. 

Я вийшла на вулицю і з задоволенням розім’яла ноги. Грюкнули вхідні двері, й нам назустріч вилетіла розлючена Аріадна в легенькій сукні. 

Зупинившись навпроти, вона тикнула в мене пальцем: — Де це ви пропадали вдвох? Ви що, разом ніч провели?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍