Читати книгу - "Спогади. Том 2, Карл Густав Еміль Маннергейм"

Отже, загальний кількісний склад бойових частин становитиме 57 500 вояків.

За розрахунками, перший ешелон прибуде до Фінляндії наприкінці березня, а другий вирушить слідом, щойно це дозволить стан залізниць.

Також було повідомлено: можна сподіватися, що прибуде ще більше війська і фінляндський головнокомандувач матиме змогу вільно оперувати цією підмогою.

На жаль, у відповіді не було остаточних відомостей про сто бомбардувальників, яких ми просили. Лише йшлося про те, що розгляд цього питання відбувається в позитивному дусі. Але транзит, політичну проблему, і досі не було розв’язано!

Під час перших контактів із совєтським урядом у Кремлі 8 березня наша делегація виявила: умови, висунуті тепер, не відповідають тим, що було попередньо повідомлено через Стокгольм. Крім раніше висунутих вимог, СССР зажадав, щоб Фінляндія віддала чималий терен у Саллаа й Куусамо та збудувала залізницю від Кеміярві до нового кордону, який мали б затвердити після передавання територій. Крім того, Фінляндія мусила відмовитися від своєї частки півострова Рибальський, чого теж не було у вимогах, повідомлених через міністерство закордонних справ Швеції.

Коли делегація нагадала, що совєтський уряд через посередника запевняв не висувати жодних територіальних вимог у північній Фінляндії, вона почула ухильну відповідь. Зокрема Молотов зазначив, що цей недогляд, напевно, пояснюється забудькуватістю мадам Коллонтай! Насправді совєтський уряд, очевидно, хотів уникнути реакції, яку потенційно викликала б у Швеції вимога будувати залізницю на півночі і яка могла вплинути на ставлення цієї країни до конфлікту. Скидалося на те, що проект залізниці становить пряму загрозу для Швеції, адже його реалізація створила б стратегічну лінію для нападу на Скандинавію.

Додаткові вимоги можна було небезпідставно сприймати за ознаку того, що мир, якого прагнула Москва, має на меті лише забезпечення перемир’я для СССР. За таких обставин допомога західних держав знову почала вимальовуватися як єдиний шлях порятунку. Чи не краще було б, коли існує загроза повторної агресії, воювати далі, сподіваючись на допомогу західних держав, навіть якщо обіцяна підтримка здавалася недостатньою і весь план — непевним? Те, що годі було пізніше сподіватися на інтервенцію, оприявнилося із заяви прем’єр-міністра Даладьє. 7 березня у розмові з послом Фінляндії в Парижі, міністром Голмою, він сказав:

Багато днів ми чекали звернення Фінляндії, щоб усіма способами поспішити їй на допомогу, і важко зрозуміти, чому його надсилання знову відкладено. Якщо звернення не надійде, західні держави не зможуть брати на себе жодну відповідальність за врегулювання територіального статусу Фінляндії після війни.

9 березня посол Фінляндії в Лондоні Ґрипенберґ повідомив, що «британський уряд разом з французьким постановили допомагати Фінляндії всіма приступними способами, якщо лиш уряд Фінляндії цього попросить». А 10 березня британський посол у Гельсінкі передав остаточний меморандум, у якому було зазначено, що Лондон чекає звернення до 12 березня. Відповідаючи на наше прохання про сто бомбардувальників, посол поінформував, що британський уряд готовий прислати п’ятдесят, «вісім з яких надійдуть за чотири дні після звернення, а решта — упродовж десяти наступних днів». Про допоміжну експедицію було лишень повідомлено, що її відряджання залежить від позиції Швеції та Норвегії. Якщо ці країни будуть проти транзиту, навіть просто пасивно, весь задум може зійти нанівець. Утім британський уряд спробує всіма способами домогтися дозволу на пропускання війська.

Відчуваючи всю непевність з допоміжною експедицією і будучи переконаним, що нам забракне сил, якщо війна ще триватиме всю весну, я 9 березня дійшов висновку: мені доведеться дати урядові категоричну пораду укласти мир. Що уряд, що парламентський комітет закордонних справ поділяли мою думку. 11 березня наша делегація в Москві отримала цілковиті повноваження. Водночас в останній момент ми зробили спробу з’ясувати остаточну позицію Швеції. Увечері шведському урядові було адресовано останній запит щодо того, як вони ставляться до транзиту й чи готові після війни укласти оборонний союз із Фінляндією. Назавтра надійшла відповідь. Від транзиту Стокгольм категорично відмовився, а стосовно оборонного союзу повідомив, що «шведський уряд готовий розглянути можливості для його укладення».

Того самого багатого на події дня, 11 березня, французький і британський уряди опублікували кожен свою декларацію, у яких заявили про намір допомогти Фінляндії, якщо ми цього лиш попросимо. Однак з огляду на всі непевні чинники, що їх зумовило б подальше тривання війни, фінляндська делегація пізно ввечері 12 березня підписала мирну угоду.

Умови її були вкрай важкими. До Росії відійшли весь Виборзький лен з містами Виборг, Сортавала й Кякісалмі, а також острови Фінської затоки і Ганко з околицями, відданий в оренду на тридцять років. На півночі Фінляндія втратила свою частину півострова Рибальського, а також чималі терени в Саллаа й Куусамо. А ще було поставлено вимогу, щоб Фінляндія погодилася впродовж року, якщо можливо, збудувати залізницю від Кеміярві до нового кордону в районі Саллаа. За повернення петсамського краю ми, можливо, маємо дякувати інтересам британців у розташованих там нікелевих копальнях.

Віддана територія мала площу 40 000 квадратних кілометрів, а мешкало на ній 12 % населення всієї країни. Це означало, що приблизно 500 000 людей довелося залишати рідний край і землю, яку розчищали й обробляли їхні прабатьки покоління за поколінням. Частка цієї території в економічному житті країни — хліборобстві, лісовому господарстві й промисловості — сягала 11 %.

Стратегічне становище Фінляндії зазнало нищівного удару. Ми втратили всі тіснини, які давали змогу перекривати брами для запобігання інтервенції. Новий кордон залишав країну відкритою для нападу, а район Ганко був немов пістолетом, націленим у серце й головні комунікації країни. Мирна угода позбавила нас безпеки і свободи дій у зовнішній політиці. Утішало в цьому нещасті те, що Кремль відмовився від своєї вимоги стосовно оборонного союзу.

Історія свідчить, що дужчий рідко має передбачливість і помірність. Цих рис бракувало й керівникам СССР. Вони знову припустилися зарозумілості й відсутності почуття реальності, що віддавна було притаманно російській зовнішній політиці. En Russie quand on n’atteint pas le but, on le dépass toujours[29].

Зимова війна як частина конфлікту між великими державами має разючі паралелі в історії Європи. Як Друга світова в загальних рисах повторювала наполеонівські війни, так ті самі чинники впливали тепер, як і тоді, на формування долі Фінляндії. Як і Наполеон, Гітлер теж мав на меті нейтралізувати Росію на час дедалі ближчого двобою із Заходом. 1939 року, як і 1807-го, це коштувало того, що російському велетневі дали повну волю діяти у Фінляндії. Інтересам Німеччини не суперечило те, що це призвело до війни. Їй лише було наруч, що ненадійний союзник скував чималі сили на боротьбу проти Фінляндії. Те саме прагнення мав і